Пізнавальний екскурсійний маршрут
пролягає через живописне село Валя Кузьмін, через село
Димка Глибоцького району, де проживала О.Кобилянська.
В селі Старий Вовчинець туристам є можливість ознайомитись
з побутом, традиціями кін. ХІХ - поч. ХХ ст. місцевого
населення в краєзнавчому музеї. Кінцевий об'єкт огляду –
Біла Криниця: духовний осередок буковинських старовірів.

Маршрути для туристів

Оберіть один з 20 туристичних маршрутів, які ми підготували для вашої зручності.

Пізнавальний екскурсійний маршрут пролягає через живописне село Валя Кузьмін, через село Димка Глибоцького району, де проживала О.Кобилянська. В селі Старий Вовчинець туристам є можливість ознайомитись з побутом, традиціями  кін. ХІХ - поч. ХХ ст.  місцевого населення в краєзнавчому музеї. Кінцевий об'єкт огляду – Біла Криниця: духовний осередок буковинських старовірів.

м. Чернівці   – Сторожинець (Дендропарк) – м. Вижниця (Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім.  В. Шкрібляка) – с. Підзахаричі  (Музей етнографії та краєзнавства)  – м. Путила (Музей Ю. Федьковича  – с. Сергії (Музей Л.Кобилиці) – с. Долішній Шепіт – с. Берегомет – м. Чернівці

Дністер є другою за розмірами водною артерією України та найбільшою рікою Буковини і на протязі 265 км утворює північний й східний її кордони. Дністер і його долина є унікальною природною памяткою, адже у своїй середній течії він перетинає південно – західний схил Подільського плато і формує надзвичайно мальовничу долину – каньйон. Глибина врізання від 60 до 130м, із стрімчастими схилами в увігнутих ділянках меандр. Сплавляючись по Дністру, не створюється уява про його статус рівнинної ріки, надто з огляду на швидкість течії. Ширина русла – в середньому 100 – 200 м, і глибини – до 2 – 4 м – дозволяють використовувати всі мислимі типи плавзасобів. Сплав можливий у будь – яку пору року, звичайно, крім сезону льодоставу.

Специфічною особливістю саме Дністра, окрім загальнохарактерної для гірських та прикарпатських річок нестійкості і непередбачуваності вибриків гідрологічного режиму, є відчутна каламутність води. Де б в межах басейну не випала добряча злива, завдяки великим перепадам висот і активній водній ерозії в річку потрапляє значна кількість твердого матеріалу. Бачити дністровську воду прозорою хоча б на один метр глибини – велика удача. Але це не означає, що вода брудна: за мікробіологічними показниками вона є однією з найчистіших в Україні, і головна причина феномену – у великій кількості кремнієвої гальки в річковому алювії. Доведено, що кремній сприяє очищенню і тривалому зберіганню води у придатному для вживання стані. А швидка течія – 0.5 м/сек у межень та до 1 – 2 м/сек у паводки додатково сприяє аерації води і мінералізації органічних забрудників.

Після будівництва Дністровського комплексу ГЕС та ГАЕС дністровський маршрут розділився на три ділянки. Верхня від с.Бабин Заставнівського району до с.Рашків Хотинського довжиною 93 км відповідає власне первісному Дністру з усіма його параметрами й рисами. Середня від с.Рашків до м.Новодністровськ Сокирянського району довжиною 156 км є Дністровським водосховищем з характерними властивостями неширокої, але глибокої – до 55 м – рукотворної водойми. Нижня, найкоротша частина від греблі до с.Волошкове 14 км довжини функціонує у стадії регульованої водної артерії і водночас проміжної водойми буферної греблі – гідроелектростанції. Тому еко-водний маршрут дозволяє ознайомитись з усіма видами антропогенного впливу на достатньо велику ріку.

Головною особливістю сплаву є вміння тримати судно по фарватеру основної течії, не наближаючись до берегів. На відміну від Прута, Черемошу та Сірету на Дністрі нема виражених притисків навіть в місцях стрімких берегів увігнутих частин меандр; для цього вони занадто великі і округлі. Немаловажну роль відіграє парусність суден, адже сильний зустрічний вітер здатний звести нанівець працю течії і туристів, які волею – неволею перетворюються на галерників античних часів.

В межах Буковини Дністер придатний для річкового судноплавства. До кінця 70- х років XX сторіччя ним ще ходили пасажирські плоскодонні катери та вантажні баржі, але у конкурентній боротьбі водний транспорт все ж таки програв автомобільному.

Розпочинати сплавляння можна у с.Бабин Заставнівського району, спустившись вздовж потоку до берега, вкритого лісом. Тут, на височенних гілках звила гнізда ціла колонія сірих чапель – рідкісних птахів, і тому 13.5 гектарів виділені під орнітологічний заказник “Дністровський”. Розпочати маршрут, з огляду на особливості доставки суден, можна й від с.Городниця Івано-франківської області, розміщеного в 3 км вище за течією від с.Бабин, чи від с.Печерна Тернопільської області, що на протилежному боці ріки. Радимо не перетворювати сплав на виконання щоденної норми кілометражу, а частіше виходити на берег і творчо використовувати подорож для ознайомлення з численними природними та історичними памятками буковинського Подністровя і сусіднього лівобережного Поділля.

Перші години проходять під знаком урбанізованого довкілля. Справа на тлі залісених крутосхилів постають димарі та виробничі корпуси цукрозаводу “Хрещатик” і комбінату будівельних матеріалів селища Кострижівка, зліва тягнуться масиви житлових та промислових будівель старовинного міста Заліщики. Тут Дністер повертає на південь і описує стрімку дугу, з трьох сторін оторочуючи місто амфітеатром різнобарвних скель та смарагдової зелені лісів. У Кострижівці одразу за залізничним мостом можна зробити зупинку і піднятись вузькою дорогою до закинутого Скитського гіпсового карєру у верхній кромці схилу. В одній із стінок карєру був розкритий вхід до підземної порожнини, яка завдяки багаторічній праці спелеологів зросла у чудової краси печеру “Скитську” тимчасовою загальною довжиною понад 3 км. З карєру відкривається неповторна панорама Заліщицької луки Дністра.

Довжина відрізку Бабин – Кострижівка (міст) - 8 км, проходиться за 2 – 2.5 години.

Від залізничного моста пропливаємо попід правим стрімким берегом, де відслонюються різноманітні за забарвленням шаруваті відклади різного віку – від силуру до неогену. Найбільшу цінність становлять тонкоплитчасті жовтуваті та червонуваті відклади верхнього силуру – нижнього девону. Вони багаті на рештки організмів і найбільш повно передають процес поступового виходу органічного життя з океану на сушу. Завдяки цьому вони є еталонними і взяті під охорону держави як заповідне урочище “Хрещатинсько – Звенячинська стінка”. До речі, тротуари Чернівців, дорожні бордюри і сходи старих будинків вимощувались та облицьовувались саме з рожево – червонуватих девонських пісковиків так званого Подільського олдреду. З ущелини в суцільній камянистій стіні якось раптово виростає автодорожній міст траси Чернівці – Тернопіль – Львів, прикрашений круглим будиночком ресторану “Буковина” на скелі.

Довжина відрізку Кострижівка (міст) – Заліщики (міст) - 2 км, проходиться за 0.5 години.

Надалі русло завертає на північ, зліва пропливають будинки Заліщиків, а справа високо над водою серед смарагду лісонасаджень проглядаються будівлі Свято – Іоанно – Златоустівського чоловічого монастиря, однойменної церкви (1765) та на самій вершині – ще однієї, новозбудованої, куполі якої виблискують під сонцем за десятки кілометрів. Там же із скелі бє джерело “святої” мінеральної води “Хрещатик”, яка користується величезним попитом і має цілющі властивості. Її варто набрати у пляшки і вживати замість звичайної.

Пропливаючи повз с.Добровляни, не можна не помітити білі шеренги парників під поліетиленовою плівкою. Тут і далі, майже до самого Збруча, основним видом товарного присадибного господарювання є овочівництво та ягідництво. І це не дивно: у глибокій долині сформувався теплий, сприятливий для ранніх овочів клімат, і тому недарма у міжвоєнний період лівобережна частина Придністров’я носила претензійну назву польських субтропіків.

Дністер завертає на схід, лівий берег зростає до 100 м, а на правому пологому буковинському ліси відступають до с.Репуженці на горі. Це давня рекреаційна зона, з численними літніми дитячими та молодіжними таборами відпочинку, пляжами. Зявляються видовжені острови, їх варто обходити зліва. Під час нересту на оточуючих мілинах відбувається масовий нерест риб, тому острови разом з прилеглими ділянками ріки взяті під охорону в якості іхтіологічного заказника “Репуженські острови”. Нижче впадіння невеличкого правого притока можна зупинитись на перепочинок й оглянути мис, де знайдені рештки жител давніх словян. Взагалі, все Подністровя можна вважати суцільним археологічним музеєм під відкритим небом. Ледь не на кожному кроці натралляєш на стародавні поселення різних часів, а в деяких зручних для проживання місцях археологами досліджені багатошарові стоянки.

Довжина відрізку Заліщики (міст)- Репуженці (струмок) - 10 км, проходиться за 3 години.

Течія несе нас на південний схід повз стрімкі схили каньйону. Невдовзі долина розширюється і зліва, за селом Городок у Дністер вливається один з найдовших лівих приток Сірет (не плутати з Сіретом Дунайським). А з правого боку на низькому березі випливає старовинне буковинське с.Василів – літописне давньоруське місто. В ньому варто зупинитись й оглянути руїни фундаменту храму XII сторіччя, мальовничі водоспади на Чуньківському потоці, оборонні вали двох городищ й укріплень.

Довжина відрізку Репуженці (струмок) – с.Василів - 7 км, проходиться за 2 години.

Від села Дністер різко повертає на схід, підмиваючи стрімкий правий берег. В урвищах відслонюються різні верстви, проте стратиграфічну цінність становлять чорні сланці нижнього силуру; з тієї причини Василівська стінка оголошена геологічною пам'яткою природи. Під урвищем в руслі ріки водою вимитий глибокий – понад 10 м – вир, де у суворі зими переховується маса риби. І з цієї причини півкілометрова ділянка русла охороняється в якості іхтіологічного заказника “Василівська вирва”. Невдовзі русло розділяється на дві протоки, омиваючи великий острів. Тут, навпроти с.Дорошівці, можна зупинитись на ночівлю, не турбуючись особливо про можливі дружні, деколи настирливі берегові візити місцевих візитерів.

Довжина відрізку с.Василівс.Дорошівці - 4 км, падіння русла від с.Бабин 7 м (0.2 м/км), проходиться за 1 годину.

В нижній частині села можна побачити залізобетонні ферми колишнього моста, зруйнованого ще під час Першої світової війни. Надалі ріка в цілому притримується східного напрямку, інколи роздвоюючи русло, оторочуючись то високими, то низькими берегами. Нижче с.Брідок Дністер починає виписувати велетенські меандри. Справа берег понижується, і якщо вийти на берег, то перед очима постане реліктова, нині суха, місцями заболочена, ділянка меандри на рівні сучасної третьої тераси. Колись Дністер робив велетенське коліно аж до нинішнього с.Вікно, залишаючи посередині останець – горб. А нині днище використовують для своїх маленьких таємничих справ невеличкі потічки. На південному положистому схилі останця розміщені будівлі насосної станції другого підйому і водоочисні споруди районного водоводу “Дністер – Чернівці”, яким дністровська вода за 40 км подається до обласного центру. А самі водозабірні споруди притулились до крутосхилу Митківської стінки – геологічної памятки природи – нижче останніх будинків с.Митків.

Довжина відрізку с.Дорошівці – с.Митків - 11 км, проходиться за 2.5 – 3 години.

Від Миткова ріка різко повертає на північ і на протязі 13 км описує Мусорівську меандру із стрімким лівим берегом. На південному коліні, де береги з обох сторін трохи понижуються, функціонує пором, тому слід бути обережним і вчасно оминути троси. Трохи нижче села на острові можна зупинитись на відпочинок, або продовжити сплав до устя р.Онут й однойменного старовинного с.Онут. У правому стрімкому схилі геологічної памятки природи “Онутської стінки” відслонюються вапнякові пісковики з рідкісними як для цього типу відкладів підземними порожнинами – печерами. А на самому березі на початку села гарно обладнана капличка привертає увагу до джерела “святої” води. Відпочити можна й на видовженому острові, вкритому верболозом й тополями. В Онуті варто оглянути карєр дрібнозернистих білих кварцових пісків, що використовувались для виробництва кришталю, та вскриті карєром давні австрійські окопи й бліндажі часів Першої світової війни. По самій річці свого часу проходив й австро – російський кордон.


Довжина відрізку с.Митків – с.Онут - 15 км, падіння русла від с.Дорошівці 10 м (0.4 м/км), проходиться за 3 – 3.5 години.

Від Онута Дністер прямує на південний схід, де постає величний вал залісеної Хотинської височини. Високий правий схил берегу трохи відступає, і з ріки ми можемо побачити низку білих скель по верхній кромці уступу. В одній з них видніється чорний отвір відомої Баламутівської печери з наскельними антропоморфними та зооморфними малюнками людини доби мезоліту (понад 11 тис. років до Р.Х.). При бажанні можна відвідати і саму печеру, і сусідні, що рясно вкрити схили Баламутівської стінки – ландшафтного заказника. Біля с.Горошеве ріка здійснює різкий поворот на північ і утворює Перебиковецьку меандру, знамениту тим, що у шийці відстань між колінами Дністра ледь сягає кілометра, а по руслу треба просуватись майже 18 км. Правий берег набуває класичного “дністровського” профілю: нижня вертикальна стінка заввишки 20 – 30 м, стрімкий середній схил і терасована верхня кромка, густо посічена ярами. На самому повороті русла від Дністра наверх веде добре вторована стежка, якою виходимо до гіпсових скель. У одній з них увагу привертає квадратний отвір вертикального колодязя 10 – метрової глибини, і сухого. Марно шукати в ньому воду, бо, за думкою істориків, він є ритуальним колодязем на території ранньословянського поганського городища, розміщеного на вершині скель. Місцеве населення сусіднього села Зелена липа називає його Турецькою криницею, тобто давньою, збудованою “за турків”. Околиці Зеленої Липи багаті на городища, інші археологічні памятки і ще чекають на дослідників.

Довжина відрізку с.Онут – с.Зелена Липа - 6 км, проходиться за 1 – 1.5 години.

В 7 км нижче зліва у Дністер впадає лівий приток з поетичною назвою Нічлава. На її берегах розкинулось с.Устя, де можна ознайомитись із руїнами старовинного кам’яного замку, поповнити з джерела запаси питної води. Ріка повенрапє направо і знову прямує на південь, до Хотинської височини. На правому березі з'

size="3" face="Times New Roman">являються чепурні будинки “помідорової столиці” Буковини – с.Перебиківці, а на лівому високому – старовинного міста Мельниця – Подільська. У скелях на околиці села спелеологами відкрито декілька цікавих печер, а трохи нижче села на горі знаходиться місце, де, за творчим замислом М.В.Гоголя, був спалений легендарний козак Тарас Бульба. Між Перебиківцями та Мельницею – Подільською діє поромна переправа, і треба бути обережним, пропливаючи під тросами.

Довжина відрізку с.Зелена Липа – с.Перебиківці - 13 км, проходиться за 3 – 3.5 години.

Нижче Перебиківців Дністер притуляється до Хотинської височини, вирізбляючи у камінні чудернацькі химерні скелі, тераси, стіни. На плавному лівому повороті долини справа лунає шум води: то звучить голос найвищого водоспаду (водоскиду) Буковини – Гриняцького, що бере свій початок одразу з потужного карстового джерела. Правий берег Дністра сильно закарстований, тому при бажанні можна пристати до берега і зробити короткочасні розвідки печер. На мису, утвореному Гриняцьким потоком (від однойменного с. Гринячка) населення здавна видобуває вапняк, і нині увесь верхній схил, як стільники у вулику, вкритий природними та штучними гротами, печерами, катакомбами. В селі є літня база відпочинку, де у деревяних будиночках на краю ліса можна відпочити чи перечекати негоду.

Довжина відрізку с.Перебиківці - Гринячка - 8 км, проходиться за 2 - 2.5 години.

В 2 км нижче по схилах долини правого притока розкинулось с.Рухотин, відоме давньою церквою, літнім табором молоді та відомчою базою відпочинку на самому березі ріки. При бажанні можна відвідати Рухотинське городище скифських часів з потужними валами у високоствольному старому лісі.

Прямуємо далі, і невдовзі зліва, перед правим поворотом русла, відкривається с.Дзвенигород – оде з найдавніших сіл Подністровя, у XII сторіччі – літописне княже місто, зруйноване потім татаро – монгольськими загарбниками..За правим поворотом невдовзі зявляється гористе с.Рашків, відоме городищами, археологічними рештками. В нижній частині одного з численних ярів гарно відслонюються відклади звенигородської світи силурійського віку, які є найбільш повними і визначені еталонним стратотипом. Це важлива геологічна памятка природи. Течія відчутно зменшується, береги стають дещо мулистими, бо звідси вже розпочинається Дністровське водосховище.

Довжина відрізку Гринячка – Рашків - 10 км, падіння русла від с.Онут 10 м (0.27 м/км), проходиться за 2 - 2.5 години.

Межа водосховища вкрай нестійка. В періоди малої водності і тривалої відсутності опадів рівень води у водосховищі може понижуватись до відмітки 115 – 113 м, і тоді швидкість течії зростає до нормальної. Внаслідок сильних злив чи танення снігів у Карпатах водосховище наповнюється до максимально можливої відмітки 121 м, і тоді верхівя водосховища “зсуваються” до Рухотина або Мельниці – Подільської.

Просуваючись далі водосховищем, сповна відчуваєш наслідки регуляторної людської діяльності. Під час “спрацювання” рівня води до низьких відміток вздовж берегів оголюються мулисті смуги, а у верхній частині водосховища, де під періодичне затоплення потрапляють вирівняні поверхні низьких терас, зустрічаються й тимчасові озера. Особливо небезпечні раптові пониження рівня води у весняну пору року під час нересту риби, які призводять до загибелі відкладеної ікри.

Основною особливістю плавання по водосховищу є необхідність активно працювати веслами, використовуючи при попутному західному вітрі заздалегідь припасені вітрила. При сильних сприятливих вітрах на окремих ділянках вузького, але глибокого плеса утворюються хвилі до 70 – 80 см з сильним прибійним ефектом. Тому педантичне дотримання попередньо розрахованого графіку сплаву часто є справою невдячною.

З Рашкова просуваємось на схід. Справа за селом здіймаються залісені крутосхили Рашківської стінки з численними печерами і скелями. Трохи нижча стінка – східні відроги Хотинської височини – здіймається за с.Гордівці. Нижче с.Пригородок в урвищах видніються еталонні розрізи пригородської світи силурійського віку. А зліва видніються мури давніх оборонних стін с.Окопи. Тут Дністер приймає свій найдовший лівий приток Збруч, який протягом багатьох років був кордонами різних держав.

Довжина відрізку Рашків – устя р.Збруч - 13 км, проходиться за 3 – 3.5 годин.

В 2 км далі в Дністер впадає інший лівий приток Жванчик, устя якого прикрашає старий камяний арочний міст. А прямо попереду – автодорожній міст на трасі Чернівці – Київ. У всьому відчувається військовий дух: і в назвах сіл Окопи, Атаки (правий берег Дністра), і в укріпленнях та колишніх вогневих точках навколо підходів до моста, і в історії цієї місцевості. Зліва видніється костел с.Жванець, біля якого в 1653 році війська Б.Хмельницького нанесли чергову поразку польським військам. А за правим поворотом виступають башти замку Хотинської фортеці – наймогутнішої фортеці східної Європи. Біля її стін варто зупинитись, оглянути мальовничу місцевість і прилеглу частину м.Хотин, яке у 2001 році справляє тисячорічний ювілей з дня першої літописної згадки.

Прямуємо далі на південний схід і на правому березі бачимо цінне геоморфологічне утворення - мальовничий Дарабанський мис, утворений меандрою правого притока. На ньому археологами досліджені три різновікових укріплених городищ. А назви прилеглих сіл красномовно свідчать про бурхливу історію Хотинського краю: Анадоли (від назви внутрішньої частини малоазійського півострова Анатолія у Туреччині), колишні і вже виселені Дарабани (дарабан – солдат-найманець). Напроти устя Каплівського потоку на низькому острові, майже з води стирчить залізобетонна споруда дота. Тут, на мілині колишнього лівого берега, нереститься риба, і з цих причин декілька десятків гектарів плеса взяті під охорону в якості іхтіологічного заказника “Дарабансське плесо”.А повсюди на мисах високих берегів – городища, городища, городища. Варто зупинитись у бухті Каплівського потоку і пройти 0.5 км вверх по долині до мальовничого водоспаду Бульбони. Поповнити запаси прісної води можна біля бухти наступного притоку, де у підніжжях схилів виходять численні джерела надзвичайно холодної води.

Довжина відрізку Устя р.Збруч – устя Капівського потоку - 13 км, проходиться за 3 – 4 години.

Надалі Дністер повертає на схід і розпочинає свою знамениту серію велетенських, глибоко врізаних меандр. Увігнуті ділянки берегів завжди стрімчасті, глибини наростають швидко, одразу до 15 – 20 м; опуклі ділянки виположені, придатні для розміщення бівуаків. Пропливаючи повз с.Бернове, звернімо увагу на острів. Він, як і Дарабанське плесо, є осередком іхтіологічного заказника.

Довжина відрізку Устя Капівського потоку – с.Бернове - 14 км, проходиться за 3 – 4 години.

Нижче с.Коновка у правому березі бачимо потужний карєр по видобуванню бутового каменю. Звичайно, він не прикрашає пейзаж. Проте на тлі численних обвалів берегів, що підмиваються неспокійним плесом і руйнуються хвилями, це є непоганим засобом оптимального використання будівельної інертної сировини, яка так чи інакше потрапила б у ложе водойми і прискорювало його замулення. На самому перегині меандри у її північній точці відкривається ущелина долини лівого притока Смотрич, на берегах якого в 20 км вище розкинулось старовинне місто Камянець – Подільський.

Довжина відрізку с.Бернове – устя р.Смотрич - 19 км, проходиться за 4 – 4.5 години.

Від с.Вороновиця, яке із затопленням його нижньої частини перетворилось на дачне, увігнуті залісені праві береги Буковини увійшли до складу ландшафтного заказника “Бабинська стінка”. Береги стрімкі, камянисті, гарно простежується верствуватіть відкладів. У шийці Макарівської меандри водосховище перетинає унікальний за конструкцією залізничний міст, висота опор якого перевищує 50 м. На східній частині меандри пропливаємо повз с.Макарівка, яке теж зазнало переселення і перетворилось на напівдачне селище. В селі знаходиться база польових практик географічного факультету Чернівецького національного університету. На околицях села зручні місця для бівуаків.

Довжина відрізку Устя р.Смотрич – с.Макарівка - 18 км, проходиться за 4 – 4.5 години.

Надалі долина Дністра перетинає унікальне геологічне творіння – Товтрове пасмо (див.попередні розділи). Вже напроти села лівий берег здіймається гостроверхими білявими вапняковими скелями, із зяючими отворами гротів. А прямо над фарватером відкривається рідкісна за екзотикою та суворою красою панорама геологічної памятки природи “Шишкових горбів” – шеренги гостроверхих, масивних горбів, що височіють над стінками каньйону і уриваються скелями 30 – 40 метрової висоти. У порівнянні з їх величчю будиночки с.Нагоряни здаються іграшковими і неправдоподібними. Ланцюг не менш красивих горбів і скель тягнеться й надалі, аж поки з лівого боку не відкривається ущелина чергового притока Тернава. На буковинському боці берег виположений, місцями залісений, з гарними місцями для розміщення бівуаків і відпочинку на піщаному пляжі.

Довжина відрізку с.Макарівка – устя р.Тернава - 11 км, проходиться за 2 – 2.5 години

Надалі долина звужується і стає дійсно каньйоноподібною. Справа схили розриваються ущелинами потічків, що стікають від сіл Грушивці і Бабин. Біля їх устя можна вийти, піднятись нагору і оглянути так звані Траянові вали, споруджені приблизно у II сторіччі н.е., місця розміщення опорних палеолітичних багатошарових стоянок, на які так багате Подністровя. Нижче с.Бабин у глибокій затоці можна побачити і відвідати понтони форелевого господарства, де дорощуються до товарних розмірів мальки цінної риби, перевезені з карпатських інкубаторів у Стебнику. В 4 км нижче біля с.Дністрівка, яке знаходиться нагорі і непомітне з-за лісу, берег стає пологим і одразу вкривається численними дачними будиночками. Колись тут розміщувалось невеличке с.Атаки, перенесене з причин затоплення водами Дністра. Тут можна перепочити або заночувати. Напроти – устя лівого притока р.Студениці.

Довжина відрізку Устя р.Тернава – с.Дністрівка - 18 км, проходиться за 4 години.

Від с.Дністрівка плесо водосховища відчутно розширюється, сягаючи 0.6 – 1км, а в 2 км нижче, на місці колишнього с.Бакота, сягає максимуму – 6 км. На правому високому березі ліс розступається, випираючи скелясті урвища. В них здавна підземним способом видобувались вапняки, і нині довжина каменоломень перевищує кілометр. Археологічні дослідження берегового схилу, скель і території с.Комарів, розміщеного на плато над каньйоном, здійснені останніми роками, виявили рештки давніх мегалітичних конструкцій, камяних ідолів та більш пізніших памяток давньоримської периферійної культури. Саме в Комарові знайдена найдавніша в Україні майстерня по виготовленню скла. На протилежному березі водосховища у схожих вапнякових скелях розміщена інша приваблива історична памятка – Бакотський скельно-печерний монастир, у підніжжя якого гарна база відпочинку й пристань.

Пропливаючи далі, звертаємо увагу на правий залісений берег, де до затоплення розміщувалось невеличке с.Молодове. Неподалік села була розкопана багатошарова палеолітична стоянка, де знайдене найдавніше на терені України житло доби середнього палеоліту. А в долині Молодівського потоку серед численних історичних памяток вирізняються оборонні вали городища трипільських часів, яке безперервно функціонувало протягом майже одного тисячоліття! Зупиняємось на відпочинок на виположеному правому березі напроти широкого устя р.Ушиця трохи вище водозабірних споруд с.Кормань.

Довжина відрізку с.Дністрівка – с.Кормань - 18 км, проходиться за 4 – 4.5 години.

Нижче села увагу привертає залісений стрімкий правий берег – ландшафтний заказник “Шебутинська стінка” Крізь дерева видніються окремі скелі з отворами печер. Можна причалити до берега і ознайомитись з геологічною будовою стінок. Увагу кожного неодмінно привернуть потужні прошарки кремінної гальки. Увага традиційна, і перше її виявили наші далекі попе

Як і його старший побратим, досі залишався невідомим для туристів – водників. Утворюється злиттям двох гірських річок – Думитриці та Гільчі на південних околицях с.Банилів – Підгірний. Довжина від витоків Думитриці 61 км. Дренує чималу площу низькогір'я та передгірної частини у Сторожинецькому та, частково, Глибоцькому районах. У високу воду спробувати сплавлятись можна і від Банилова – Підгірного, проте реальний сплав, без тортур постійного перетягування суден через перекати і відштовхування веслами від берегів, що напирають, слід розпочинати від устя найбільшого правого притока Серетеля в с.Верхні Петрівці.

Вже через 1 км після старту нам зустрічаються залізо – бетонні рештки греблі колишньої малої ГЕС. Ріка сильно меандрує у глибоко врізаному руслі,

її пересічна ширина 12 - 15м, глибини 0.5 – 0.7м, швидкість течії 1 - 1.2 м/сек, на перекатах більше. Біля с.Купка в заплаві багато стариць та утворених ними островів. Веслами доводиться працювати достатньо часто, тримаючись середини струменя та уникаючи зіткнення з корчами на берегах. В нижній частині с.Сучевени на березі збереглись рештки водного млина та греблі, які після реконструкції можуть стати показовим обєктом малої гідроенергетики і нетрадиційно – традиційного використання відновлювальних енергетичних ресурсів.

Довжина маршруту по Малому Сірету від Серетеля до устя -16 км, перепад висот 26 м (1.6 м/км), проходиться за 4 години.

Водний сплав по Пруту має свої принадності і певний шарм. Русло, обєднуючи міць обох водних потоків, стає широким – від 50 до 150 м, доволі зростають глибини на плесах, а в окремих ямах біля берегових притисків вони сягають 4 – 5 м. На всьому протязі до Чернівців ріка ще зберігає гірський характер, проте стрімкі й часті камянисті перекати із стоячими хвилями вже чергуються з видовженими достатньо глибоководними плесами і занадто тихою для гонорового сплаву течією. Чисто природні краєвиди, особливо гористого правого берегу з нависаючою залісеною громадою Чернівецької височини, швидко переходять у техногенні краєвиди Лужанського та Чернівецького промислових комплексів з коробками цехів та трубами, які завдяки невтомній праці ріки по розширенню своєї заплави опинились ледь не на самому березі. У теплу пору року сплав по ріці нагадує приймання параду автомашин та маси відпочиваючих з обох берегів. Це не дивно, адже Прут перетинає найщільніше заселений регіон Буковини і тече поміж суцільної низки сіл, селищ і міст.

Важливим фактором, який неодмінно слід враховувати, є напрямок й сила вітру. У Передкарпатті домінують вітри або північно-західного, або південно - східного напрямків. При сприятливому північно-західному вітрі сплавляння завдає щирого задоволення. При зустрічному південно – східному і високій парусності судна на довгих плесах доводиться інтенсивно працювати веслами, аби вкластись у графік.

Подорожувати по Пруту можна або продовжуючи Черемошський сплав, або розпочинати самостійний тур. За другим варіантом найкращим є доїхати ранішніми приміськими потягами від Чернівців до станції Завалля (1 година їзди), надалі пройтись 0.5 км назад і звернути від колії наліво по стежці до прибережних заростей. Правий берег Прута тут дещо крутий, місцями стрімчастий, тому готувати судна до сплаву доцільно на одному з гравійних острівців. Прут в цьому місці скоріш спокійний, довгі плеса з повільною течією (0.3 – 0.4 м/сек) перериваються невеликими перекатами. Гравійні пляжі з окремими плямами нанесеного піску характерні для опуклих частин меандр чи прямих ділянок русла. Увігнуті ж ділянки завжди стрімчасті, з притисками течії. Тут і надалі слід остерігатись притоплених в руслі стовбурів дерев, про які попереджують буруни чи характерні сліди деформації водного струменя. Через 2 км ріка повертає на південь і ми пропливаємо попід залізничним мостом. Увага: біля “биків” моста русло захаращене топляком та зруйнованими рештками берегоукріплень. Орієнтуватись слід по наявній ситуації, а попередню розвідку краще зробити з вікна поїзда, коли за годину перед тим перетинаємо міст. Через 0.2 км пропливаємо попід навислою трасою трубопроводу. За півгодини відносного спокою із зеленого коридору справа вривається бурхливий Черемош.

Довжина відрізку Завалля – Устя Черемошу – 5 км, перепад висот 4 м ((0.8 м/км), проходиться за 1 - 1.5 години.

Загальна швидкість течії помітно зростає. Русло щоразу розбивається на протоки, й вибирати найбільш оптимальний для кожного судна варіант проходження стає постійною турботою. За 1.5 км пропливаємо попід старим аварійним залізничним мостом, який діяв ще за австрійські часи і був закритий після війни. Нижче, зліва, через розріджену шеренгу прибережних чагарників проглядаються відвали грунту Чернівецького гравійного карєру, що у селищі Неполоківці. Тут склалась така ж сама напружена екологічна обстановка з видобування інертної будівельної сировини, як і в Іспасі, що на Черемоші. Нині обєми видобування зменшені, вибирання гравію з русла заборонене, і ріка починає теж потроху загоювати рани.

Надалі ріка здебільшого притискається до правого горбистого берега, хоча головне русло змінюється від повені до повені. Пропливаємо ще попід одним трубопроводом, аж поки не зявляється автодорожній міст у с.Глиниця. Тим, хто вранці запізнився на поїзд, сплав можна розпочинати звідси.

Довжина відрізку Устя Черемошу – Глиниця - 9 км, перепад висот 12 м (1.3 м/км), проходиться за 2 - 2.5 години.

Перепочити можна на чудовій лісовій галявині високого правого берега в 1.5 км нижче моста. Це місце традиційного проведення туристами – водниками щорічного Свята Нептуна. В стрімкому схилі берега відслонюються корінні відклади аргілітів та пісковиків, адже саме з цього місця Прут притискується до Чернівецької височини. В ясну гарну погоду орієнтиром майже з любої точки маршруту є гостра вершина гори Цецина із шпилем телевізійної вежі.

На першому лівому повороті проходимо поріг, утворений суцільною низкою валунів та брил. При низькому рівні води орієнтуватись доводиться на ліві протоки, при необхідності протаскуючи судна через мілину. Зліва на високому березі виростають споруди промислових будівель селища Лужани. Русло притискається до берегоукріплюючих споруд, і пропливаючи повз перпендикулярно висунуті у воду миси – “шпори”, треба бути обережним і не налетіти на гострі кінці металевих дротів та міцних гілок. Якщо зачуєте не вельми приємний запах, не вертіть носом: ви пропливаєте неподалік відстійників Лужанського експериментального спиртзаводу – єдиного у всьому колишньому СРСР з майже безвідходною технологією. Запах – то не стоки, і довкілля не забруднює.

Довжина відрізку Глиниця – Лужани - 6 км, перепад висот 5 м (0.8 м/км), проходиться за 1 - 1.5 години.

Задоволення отримують і при проходженні порогів біля с.Мамаівці, що простягнулось по лівому берег. В одній

з меандр русло наблизилось впритул до житлових будівель, і з суден можна спостерігати наслідки дії водної стихії та методи боротьби з поривами трубопроводів і руйнуванням споруд. В таких місцях русло звужується до 30 . 40м, глибини зростають до 4 – 5м. Типовою ознакою глибин в чисту воду є темно – зелений, до смарагдового колір.

На останньому відрізку до Чернівців зустрічаються ще 3 пороги із стоячими хвилями, останній з яких в межах Чернівців напроти водозабірних споруд “Біла” є досить серйозним і збуджуючим. Сушити весла можна як на правому, так і лівому березі неподалік автодорожнього моста у Чернівцях, звідки до тролейбусних зупинок не більше 0.5 км. В цьому місця зазвичай завершуються водні сплави по Пруту.

Довжина відрізку Лужани – Чернівці (верхній міст) - 14 км, перепад висот 15 м (1.1 м/км), проходиться за 3 - 4 години.

Проте бажаючі можуть продовжити подорож й далі. Ріка в межах міста теж надає певні шанси на задоволення. Від верхнього автодорожнього моста пропливаємо правою протокою попід залізничним мостом. Береги ріки в межах міста укріплені протипаводковими дамбами та берегоукріплюючими “шпорами”. Справа видніється центральний міський пляж, за ним корпуси гумовзуттєвого заводу. Острів, що вимальовується попереду, варто обходити лівою протокою. Неподалік другого автодорожнього (“Калинівського”) моста справа в Прут впадає темнохвильний потік міської річки Мольниця. Проблема очищення стічних вод та підтримання берегів малих річок у належному екологічно – санітарному стані є надзвичайно актуальною для міста і поступово вирішується протягом останніх десятиліть. Одразу за мостом ріка з півночі омиває схили Винної гори, а з лівого боку приймає черговий приток – Потіт, осередок неприємних гідрологічних сюрпризів для лівобережної низинної частини міста. З русла добре проглядається й лівий високий берег Козацької гори – південного краю Хотинської височини. В цьому місці Прут крізь Чернівецькі тектонічні ворота прориває суцільний перпендикулярний вал Хотинсько-Чернівецької височин. Русло притискується до стрімкого правого берега лісопарку “Гарячий Урбан” з монастирем. Тут, перед нижнім автодорожнім “Магалянським” мостом, збудованим ще на початку XX сторіччя, своєрідною памяткою мостобудівництва, завершується чернівецька частина подорожі.

Довжина відрізку Чернівці (верхній міст) – Чернівці (магалянський міст) - 7 км, перепад висот 6 м (0.85 м/км), проходиться за 1.5 години.

Нижче Чернівців Прут виходить на рівнину Новоселицької тектонічної улоговини, стає спокійнішим і інтенсивно меандрує по широкій заплаві, то там, то там підмиваючи береги. В 2 км нижче зліва з бетонної труби в ріку зливається ледь жовтуватий струмінь. Це очищені на загальноміських водоочисних спорудах стічні води. В ріці вони, за встановленими нормативами, проходять природну доочистку і розбавлення. Тим не менше, нижче обласного центру, особливо на протязі перших 10 км, купатись не рекомендуємо. Русло повертає на південний схід, провокуючи зсуви на правому високому берегу з монолітною групою житлових споруд мікрорайону “Руський” обласного центру на самій горі. Біля с.Остриця з вузької глибокої долини випливає правий приток Дерелуй, свідок багатьох історичних подій.

Довжина відрізку Чернівці (магалянський міст) – р.Дерелуй - 6 км, перепад висот 4 м (0.7 м/км), проходиться за 1.5 години.

Русло ріки звужується, стає глибшим, часто розбивається на протоки. В увігнутих частинах меандр треба проявляти максимум уваги до притоплених стовбурів дерев – відносно недавніх, так і викопних, похованих у минулі сторіччя і вимитих з-під галечниково –піщаних наносів. По берегах зелені насадження вже не створюють суцільної шеренги, а деколи й відсутні взагалі. Саме тому протягом останніх 25 років з поперемінним успіхом реалізується цілеспрямована державна програма по винесенню в натуру водозахисних прибережних смуг вздовж малих річок і водойм. Навпроти с.Бояни Прут приймає лівий приток Гуків.

Довжина відрізку р.Дерелуй – р.Гуків - 8 км, перепад висот 9 м (1.1 м/км), проходиться за 2 – 2.5 години.

Характер ріки не змінюється й надалі. Біля висілка Боянівка зберігся цікавий фрагмент стариці, зарослої комишем. Наприкінці XIX сторіччя вона виконувала роль основного русла Прута і наблизилась майже впритул до схилів середніх терас лівобережжя. По ньому й був демаркований старий австро – румунський кордон. Після чергового вибрику Прут прорвав шийку мандри і спрямив русло, а державний кордон, нині адміністративний кордон між правобережним Герцаївським та лівобережним Новоселицьким районами так і залишився на старому місці, символізуючи непохитність державницького устрою і недоторканість святинь. Підпливаючи до порому, ми у м.Новоселиця завершуємо нашу мандрівку по Пруту. Нижче по ріці проходить нинішній державний кордон між Україною та Румунією, надалі Молдовою та Румунією, і без вирішення політико – юридичних проблем проблем облегшеного використання спільних рекреаційних ресурсів водний сплав відкладається на перспективу. Хоча наступні прутські 100 км цікаві на природні витвори і приємні враження.

Довжина відрізку р.Гуків – м.Новоселиця - 14 км, перепад висот 9 м (0.6 м/км), проходиться за 2.5 - 3 години.

Загальна довжина маршруту по Черемошу й Пруту – 194 км, власне Прутської ділянки 64 км, перепад висот 824 м. При гарній погоді, відсутності небажаних пригод і бажанні проходиться за 6 – 7 світлових днів.

Загальна довжина 42 км, бере початок на пасмі Максимець, дренує смугу Путильського низькогір'я. Від місця впадіння правого притока Фошки у с.Сергії придатна для сплаву на каяках та надувних човнах у середню та високу воду. Ширина русла коливається від 5 у верхівях до 20 м, у пониззі, глибини 0.4 – 0.5м і більше. Під час повеней відбуваються підйоми води на 2 – 4 м. При сплаві особливу увагу необхідно звертати на численні мости, деякі з них провисають достатньо низько над водою.

Майже для всьому протязі річки основні труднощі створюють шивери, притиски та деякі широкі перекати, де глибина різко зменшується і необхідно протягувати судна. Ріка сильно меандрує, підмиваючи поперемінно то правий, то лівий схили долини; в таких місцях сформувались відслонення гірських порід – обєкти наукової та пізнавальної цінності.

Довжина придатного для сплаву водного маршруту становить 26 км. Вся траса достатньо чітко поділяється на 3 частини. Для верхньої – від с.Сергії до смт. Путили характерні багаточисленні невеликі за радіусом мандри, з крутими поворотами русла і так само притисками до скельних берегів. Протяжність ділянки 7 км, падіння русла 70 м (10 м/км), при середній водності проходиться за 1.5 – 2 години.

В середній частині від смт. Путили до с.Дихтинець

face="tahoma,arial,helvetica,sans-serif"> меандри збільшуються за розмірами. Нижче с.Тораки (нині – частина смт. Путили) у лівому березі русло впирається у цікаве геологічне відслонення – Тораківську стінку з відкладами вигодської світи палеогену. В 1.5 км нижче у лівому підмиві Киселицької стінки відслонюються відклади нижньоменілітових верств з прошарками збагачених органічними речовинами глинистими сланцями. Ще в 1.5 нижче, але вже у правому стрімчастому березі відслонюються кросненські дрібношаруваті відклади, вигнуті класичною складкою. Протяжність траси 10 км, падіння русла 85 м (8.5 м/км). Проходиться за 2.5 – 3 години.

В нижній частині від с.Дихтинець до с.Усть-Путила річка входить у зону середньогіря пасма Ракова. Звивистість русла зменшується, починають зявлятись невеличкі галечникові острови. В місці різкого повороту русла поблизу Скелі “Трьох чекістів” лівим притиском відкрита скельна пісковикова плита з гарно збереженими рештками морських організмів та слідами їх пересування. Одразу нижче впадіння значного правого притока Бисків русло Путили на деякий час роздвоюється, ставлячи перед туристами загадку правильного вибору маршруту, аби не засісти на мілині. Справа милує око струнка 30- метрова скеля “Закамянілої багачки” – геологічної памятки природи. Протяжність траси 9 км, падіння русла 74 м (8.3 м/км). Проходиться за 2.5 – 3 години.

Отже, одного світлового дня достатньо для подолання 26 км бурхливого потоку, береги якого рясно обсіли села. Зайве нагадувати, що на всьому протязі ріки доводиться жваво працювати веслами і головою, вибираючи оптимальний напрямок.

Сірет є другою за розмірами рікою Буковинських Карпат та передгіря. З 521 км загальної довжини цього лівого притоку Дунаю верхні 102 знаходяться на Буковині. На відміну від Черемошу Сірет дренує лише дві гірські зони – зовнішнього середньогіря та низькогіря. Гірський відрізок ріки становить всього 27 км від витоків найбільшого з утворюючих її потоків – Борсуки. Другою відмінністю є спокійніший характер, обумовлений значно вищим, ніж у Черемоша, базисом ерозії – майже на 200 м. Тому й потенціал глибинної ерозії менший, і порогів у їх класичному розумінні на Сіреті нема. А невелика водозбірна площа басейну чіткіше й прозоріше окреслює звязок між атмосферними опадами та гідрологічним режимом.

Велика туристська слава незаслужено обійшла стороною цю цікаву і, що головніше, безпечну для сплаву річку. У межень і тривалі посушливі періоди сплав по всіх карпатських річках стикається з певними труднощами. Не позбавлений їх і Сірет, приємний сплав по якому можливий у середню та не дуже високу воду, достатньо прозору й теплу. З розвитком спільного буковинського транскордонного туризму ріка набуває значущості і необхідності освоєння для водного сплаву. Рекомендовані типи плавзасобів – каяки, байдарки, гумові надувні човни. І ще одне: безпечний сплав можливий за умов постійної пильності і роботи веслами, адже у порівняно вузькому на перших порах руслі необхідно увесь час маневрувати и приймати нестандартні рішення.

Водна подорож стартує з нижньої частини с.Шепіт (Долішній) Вижницького району від місця впадіння потоку Лустун. А самий Сірет розпочинається якось раптово у північно-східного підніжжя пасма Ракова, де на невеличкому протязі на території села зливаються шість “батьків – засновників” – потоки Петровець, Звараш, Черемош (інший), Борсуки, Зубринець, Лустун. Перед сплавлянням бажано ознайомитись з невеличкими водоспадами на потоках Петровець (прямо в центрі села обабіч шосе) та Зубринець.

Перші 4 км русло ріки й долина з достатньо плоским днищем закладені вздовж напрямку основних пасом і тягнуться на північний захід. За тим долина різко повертає на північ і прямим коридором буквально пропилює навкіс всі гірські пасма. Ширина русла 7 – 10 м, глибини 0.3 – 0.5 м, швидкість течії 1 – 1.5 м/сек, місцями до 2 – 2.5 м/сек. Прямі й косі перекати постійно чергуються з притисками, де слід побоюватися притоплених стволів та гілок дерев. Русло вільно блукає від правого до лівого бортів і оторочене смугою гравійно – галечникових наносів і на мілинах деяких перекатів доводиться вилізати й протягувати судно. Нижче впадіння лівого притока Лопушна в однойменному селі за дамбою знаходиться форелевий завод, підпорядкований обласній державній інспекції рибоохорони. Протягом десятків років невеличкий завод вирощує мальків і тисячами випускає їх у гірські потоки, намагаючись зберегти цей цінний вид гірськорічкової іхтіофауни і реально забезпечити збереження біологічного різноманіття.

Довжина відрізку Шепіт – Лопушна - 7 км, перепад висот 57 м (8.1 м/км), проходиться за 1 – 1.5 години

За селом Лопушна пропливаємо попід автодорожнім мостом. В цьому місці із заплави видобувається гравійно-галечникова суміш з дотримання екологічних вимог. Русло притискується до стрімкого лівого берега і перед впадінням притока Лекече робить крутий правий віраж. Внаслідок частих повеней на цій ділянці берег постійно підмивається, накопичуються уламки дерев, тому треба виявити максимальну пильність аби не пропороти дно гострими гілками. Зліва відкривається вид на скелі Лекече з численними гротами та печерами. Нижче пропливаємо попід другим мостом й надалі шосе Чернівці – Руська залишатиметься на лівому березі. Надалі ріка тече вздовж суцільної низки сіл і селищ. Між устями лівих приток Стебник і Сухий лівобережні схили належать національному природному парку “Вижницький” (“Буковина”). При бажанні можна зупинитись в усті Сухого і зробити пішу прогулянку вздовж потоку до водоспадів (в 3 й 5 км від автодороги). Цікавим є той факт, що назва потоку Сухий має під собою деякі підстави: при однаковій з сусіднім Стебником довжині і більшій водозбірній площі його водність не дорівнює й половині Стебникової. Куди подівається вода? Суцільна загадка. Несподівано долина розширюється, гори відступають і Сірет випливає на передгірну рівнину. Зліва видніються куполи церков і туби селища міського типу Берегомет, справа характерний силует гори Стіжок. Зупиняємось біля навісного тросового моста.

Довжина відрізку Лопушна – Берегомет - 10 км, перепад висот 115 м (11.5 м/км), проходиться за 2.5 години.

Від Берегомета ріка різко повертає на північний схід. В цьому місці під час повеней води виходили на берег і заливали чималі території. Сама назва селища - від слів “берег мете” - красномовно свідчить про характер гірської ріки, здатної за лічені хвилини перетворитись на лютуючий потік. Так, під час сильної зливи 11 липня 1999 р. у басейні витоків Сірету - Петровця і Звараша сформувався паводок з підйомом води на 7 м. Водно - камяний вал прокотився Сіретом і біля самого Берегомету знизився до 2 м, спричинивши людські жертви та великі матеріальні збитки. Тому недарма вздовж його берегів споруджені протипаводкові вали, а самі береги в місцях підмивів додатково закріплені “шпорами”. Нижче селища русло починає активно ділитись на протоки і доводиться постійно вибирати найкращий фарватер. Пропливаємо ще під одним автодорожнім мостом, і невдовзі справа Сірет приймає великий приток – Мигову.

Довжина відрізку

Roman">Берегомет – Мигова - 7 км, перепад висот 42 м (6 м/км), проходиться за 1.5 години.

Нижче Мигової Сірет вступає у широку і добре вироблену долину пра – Черемошу, яку успішно використовує для своїх власних потреб на правах спадкоємця і поступово повертає на схід. Русло інтенсивно мандрує, активно підмиває береги. Доводиться бути уважним і виявляти притоплені стовбури. Середні глибини зростають до 0.6 – 0.7м, на плесах і ямах сягаючи 2 – 3 м. В с.Нова Жадова Сірет приймає свій найдовший лівий приток – Міхідру, що дренує реліктову Багненську долину, і різко повертає на південний схід. По берегах Міхідри донедавна зустрічались єдині на Буковині ділянки типових торфових боліт, а сама назва є архаїчним слов'янским гідронімом від “мох драть”. З початку XIX сторіччя розпочалось їх осушення, переважно руськими старовірами – липованами. Від них залишилась й назва найближчого невеличкого села – Липовани.

Довжина відрізку Мигова – Міхідра - 13 км, перепад висот 38 м (2.9 м/км), проходиться за 2.5 - 3 години.

До м. Сторожинця ріка продовжує меандрувати, утворюючи численні стариці й затони. Середня ширина становить 20 – 30 м, глибини 0.5 – 0.7 м, швидкість течії 1 – 1.5 м/сек. Береги вкриті верболозом й чагарниками, біля населених пунктів частково одамбовані. В с.Комарівці та Панка (Клинівка) пропливаємо під автодорожніми мостами достатньої висоти, але треба бути уважним щодо нагромадженого біля биків сушняку. Перед містом русло перегороджує гребля колишньої дереваційної гідроелектростанції, від якої вода каналом праворуч подавалась на лопаті електрогенераторів. Проходячи через шлюзи, треба бути доволі уважним. Біля автодорожнього поста у Сторожинці можна зробити перепочинок або припинити подорож і відбути до Чернівців.

Довжина відрізку Міхідра – Сторожинець - 17 км, перепад висот 30 м (1.8 м/км), проходиться за 3 – 3.5 години.

Нижче міста характер ріки не змінюється. Вона протікає у широкій, майже плоскій долині, з добре вираженим висотним уступом заплави. Рекомендації по проходженню ріки ті ж самі. Орієнтиром є автодорожній міст в с.Ропча.

Довжина відрізку Сторожинець – Ропча - 7 км, перепад висот 10 м (1.4 м/км), проходиться за 1 - 1.5 години.

Нижче на ріці зявляються доволі значні плеса із значними глибинами – до 2 – 2.5 м та шириною до 40 – 45 м. Є стариці й затони. На плесах при зустрічному вітрі необхідно попрацювати веслами. Біля с.Карапчів пропливаємо спочатку під залізничним, а потім автодорожнім мостом. Бажано зупинитись і оглянути старовинний парк – пам'ятку садово – паркового мистецтва з красивим маєтком, при бажанні оглянути відомий на Буковині спиртзавод.

Довжина відрізку Ропча – Карапчів - 6 км, перепад висот 16 м (1.6 м/км), проходиться за 1 - 1.5 години.

Продовжуємо плавання далі. Долина розширюється, справа відкривається панорама вже далеких гір, а попереду зростають масивні горбисті залісені схили правобережжя Малого Сірету. Пропливаємо попід автодорожнім мостом і невдовзі справа вливається не менша за розмірами річка.

Довжина відрізку Карапчів – устя Малого Сірету 5 км, перепад висот 8 м (1.6 м/км), проходиться за 1 - 1.5 години.

Надалі ріка притискається до високого правого берега з широко розкинутим горбами с.Камянка. Русло різко кидається то на північ, то на південь, залишаючи на лівому березі низки старичних озерець та багнистих (болотистих) понижень. Нижче села в шийці однієї з численних меандр влаштована залізо - бетонна гребля колишньої Камянської ГЕС. Як і всі інші невеликі ГЕС, у 60 – 70 роки минулого сторіччя з “приходом” великої енергетики вона припинила існування і чекає на свої відродження. А поки що шлюзами пропливаємо далі. Минаємо залізничний міст і зупиняємось біля автодорожнього у с.Черепківка. Сіретська епопея завершена, бо до державного кордону по ріці залишилось 11 км досить крутих великих меандр.

Довжина відрізку устя Малого Сірету – Черепківка - 9 км, перепад висот 10 м (1.1 м/км), проходиться за 2 - 2.5 години.

Отже, загальна довжина маршруту по Великому Сірету - 92 км, перепад висот 332 м. При гарній погоді і нормальному рівні води проходиться за 3 – 4 світлових дня.

Сплавляння по р.Сучава – правому притоку р.Сірет, що впадає вже на території Румунії, слід віднести до перспективних і можливим при спрощеному режимі перетину кордонів туристами. На українській ділянці сплав можливий на каяках, байдарках та надувних гумових човнах.

Безпосередньо р.Сучава утворюється майже у центрі с.Шепіт (Горішній) Путильського району злиттям потоків Сучава – Ізворул, що бере початок на території Румунії, та Кобилора, з витоками на південно – східних схилах пасма Яровиця. Не далі, як в 400 м нижче, Сучава приймає лівий приток – потік Горбаневський і в місці перетину русла пластами кременистих пісковиків зривається каскадом водоспадів загальної 6 – метрової висоти. Цей водоспад – Гук Сучавський за водністю є наймогутнішим водоспадом Буковини і під час дощів чи інтенсивного танення снігів гул водного струменя стрясає береги. Далі на протязі 150 м ріка тече у камяному каньйоні, аж поки береги не понижуються. Підійти до води можна просто з автодороги, що проходить обабіч по лівому берегу. Середня ширина русла становить 8 – 12 м, глибини 0.2 – 0.8 м, швидкість течії 1 – 1.5 м/сек.

В 2 км після старту ріку перетинає місток контрольно – слідчої смуги державного кордону, що надалі проходить по середині русла. Русло поволі меандрує, підмиваючи береги. Основними перепонами є деякі мілкі перекати та стовбури дерев, бо на більшій частині цієї ділянки річкова заплава густо заросла лісом та чагарниками. Через 6 км ріка знову повністю входить на територію України і протікає через розкидане доокруж с.Селятин. В центрі села трохи нижче автодорожнього моста зліва впадає чималий потік Ропочів.

Довжина відрізку с.Шепіт – с.Селятин

size="3" face="Times New Roman"> - 9 км, падіння русла 99 м (11.0 м/км), проходиться за 2 – 2.5 години.

Від с.Селятин ріка прямує у загальному північному напрямку по досить широкій – до 0.5 км долині, отороченій низькими горами з лісами та полонинами. Через 1 км ріку перетинає автодорожній міст траси Селятин – Чернівці і ріка приживається до правого гористого схилу. Біля с.Галицівка ріка більше притискається до лівих схилів, а дорога знову переходить на правий бік. Від устя Галицівського потоку ріка повертає на північний схід, а через 1.3 км немов би впирається у крутий лівий схил і робить різкий правий поворот. Звідси й надалі Сучава зберігає загальний східний напрямок. Долина різко звужується до ущелини. Через 1.5 км, за черговим мостом зліва відкривається вузька долина лівого притока Руська, вздовж схилів якого поодиноко розкинулись будинки однойменного села. Тут можна закінчити сплав по українській частині Сучави і по дорозі вверх по Руському потоку через перевал Шурдин прямувати на Чернівці.

В подальшому, при спрощенні прикордонного режиму, сплавлятись можна далі. Через 1.5 км підпливаємо до контрольно-пропускного пункту “Руська”.

Довжина відрізку с.Селятин – Руська - 7 км, падіння русла 50 м (7.1 м/км), проходиться за 1.5 – 2 години.

Разом довжина по українській частині р.Сучава 16 км, падіння русла 149 м (9.3 м/км), проходиться за 3.5 – 4,5 годин в залежності від водності потоку та ситуації в руслі.


Дністер є другою за розмірами водною артерією України та найбільшою рікою Буковини і на протязі 265 км утворює північний й східний її кордони. Дністер і його долина є унікальною природною памяткою, адже у своїй середній течії він перетинає південно – західний схил Подільського плато і формує надзвичайно мальовничу долину – каньйон. Глибина врізання від 60 до 130м, із стрімчастими схилами в увігнутих ділянках меандр. Сплавляючись по Дністру, не створюється уява про його статус рівнинної ріки, надто з огляду на швидкість течії. Ширина русла – в середньому 100 – 200 м, і глибини – до 2 – 4 м – дозволяють використовувати всі мислимі типи плавзасобів. Сплав можливий у будь – яку пору року, звичайно, крім сезону льодоставу.

Специфічною особливістю саме Дністра, окрім загальнохарактерної для гірських та прикарпатських річок нестійкості і непередбачуваності вибриків гідрологічного режиму, є відчутна каламутність води. Де б в межах басейну не випала добряча злива, завдяки великим перепадам висот і активній водній ерозії в річку потрапляє значна кількість твердого матеріалу. Бачити дністровську воду прозорою хоча б на один метр глибини – велика удача. Але це не означає, що вода брудна: за мікробіологічними показниками вона є однією з найчистіших в Україні, і головна причина феномену – у великій кількості кремнієвої гальки в річковому алювії. Доведено, що кремній сприяє очищенню і тривалому зберіганню води у придатному для вживання стані. А швидка течія – 0.5 м/сек у межень та до 1 – 2 м/сек у паводки додатково сприяє аерації води і мінералізації органічних забрудників.

Після будівництва Дністровського комплексу ГЕС та ГАЕС дністровський маршрут розділився на три ділянки. Верхня від с.Бабин Заставнівського району до с.Рашків Хотинського довжиною 93 км відповідає власне первісному Дністру з усіма його параметрами й рисами. Середня від с.Рашків до м.Новодністровськ Сокирянського району довжиною 156 км є Дністровським водосховищем з характерними властивостями неширокої, але глибокої – до 55 м – рукотворної водойми. Нижня, найкоротша частина від греблі до с.Волошкове 14 км довжини функціонує у стадії регульованої водної артерії і водночас проміжної водойми буферної греблі – гідроелектростанції. Тому еко-водний маршрут дозволяє ознайомитись з усіма видами антропогенного впливу на достатньо велику ріку.

Головною особливістю сплаву є вміння тримати судно по фарватеру основної течії, не наближаючись до берегів. На відміну від Прута, Черемошу та Сірету на Дністрі нема виражених притисків навіть в місцях стрімких берегів увігнутих частин меандр; для цього вони занадто великі і округлі. Немаловажну роль відіграє парусність суден, адже сильний зустрічний вітер здатний звести нанівець працю течії і туристів, які волею – неволею перетворюються на галерників античних часів.

В межах Буковини Дністер придатний для річкового судноплавства. До кінця 70- х років XX сторіччя ним ще ходили пасажирські плоскодонні катери та вантажні баржі, але у конкурентній боротьбі водний транспорт все ж таки програв автомобільному.

Розпочинати сплавляння можна у с.Бабин Заставнівського району, спустившись вздовж потоку до берега, вкритого лісом. Тут, на височенних гілках звила гнізда ціла колонія сірих чапель – рідкісних птахів, і тому 13.5 гектарів виділені під орнітологічний заказник “Дністровський”. Розпочати маршрут, з огляду на особливості доставки суден, можна й від с.Городниця Івано-франківської області, розміщеного в 3 км вище за течією від с.Бабин, чи від с.Печерна Тернопільської області, що на протилежному боці ріки. Радимо не перетворювати сплав на виконання щоденної норми кілометражу, а частіше виходити на берег і творчо використовувати подорож для ознайомлення з численними природними та історичними памятками буковинського Подністровя і сусіднього лівобережного Поділля.

Перші години проходять під знаком урбанізованого довкілля. Справа на тлі залісених крутосхилів постають димарі та виробничі корпуси цукрозаводу “Хрещатик” і комбінату будівельних матеріалів селища Кострижівка, зліва тягнуться масиви житлових та промислових будівель старовинного міста Заліщики. Тут Дністер повертає на південь і описує стрімку дугу, з трьох сторін оторочуючи місто амфітеатром різнобарвних скель та смарагдової зелені лісів. У Кострижівці одразу за залізничним мостом можна зробити зупинку і піднятись вузькою дорогою до закинутого Скитського гіпсового карєру у верхній кромці схилу. В одній із стінок карєру був розкритий вхід до підземної порожнини, яка завдяки багаторічній праці спелеологів зросла у чудової краси печеру “Скитську” тимчасовою загальною довжиною понад 3 км. З карєру відкривається неповторна панорама Заліщицької луки Дністра.

Довжина відрізку Бабин – Кострижівка (міст) - 8 км, проходиться за 2 – 2.5 години.

Від залізничного моста пропливаємо попід правим стрімким берегом, де відслонюються різноманітні за забарвленням шаруваті відклади різного віку – від силуру до неогену. Найбільшу цінність становлять тонкоплитчасті жовтуваті та червонуваті відклади верхнього силуру – нижнього девону. Вони багаті на рештки організмів і найбільш повно передають процес поступового виходу органічного життя з океану на сушу. Завдяки цьому вони є еталонними і взяті під охорону держави як заповідне урочище “Хрещатинсько – Звенячинська стінка”. До речі, тротуари Чернівців, дорожні бордюри і сходи старих будинків вимощувались та облицьовувались саме з рожево – червонуватих девонських пісковиків так званого Подільського олдреду. З ущелини в суцільній камянистій стіні якось раптово виростає автодорожній міст траси Чернівці – Тернопіль – Львів, прикрашений круглим будиночком ресторану “Буковина” на скелі.

Довжина відрізку Кострижівка (міст) – Заліщики (міст) - 2 км, проходиться за 0.5 години.

Надалі русло завертає на північ, зліва пропливають будинки Заліщиків, а справа високо над водою серед смарагду лісонасаджень проглядаються будівлі Свято – Іоанно – Златоустівського чоловічого монастиря, однойменної церкви (1765) та на самій вершині – ще однієї, новозбудованої, куполі якої виблискують під сонцем за десятки кілометрів. Там же із скелі бє джерело “святої” мінеральної води “Хрещатик”, яка користується величезним попитом і має цілющі властивості. Її варто набрати у пляшки і вживати замість звичайної.

Пропливаючи повз с.Добровляни, не можна не помітити білі шеренги парників під поліетиленовою плівкою. Тут і далі, майже до самого Збруча, основним видом товарного присадибного господарювання є овочівництво та ягідництво. І це не дивно: у глибокій долині сформувався теплий, сприятливий для ранніх овочів клімат, і тому недарма у міжвоєнний період лівобережна частина Придністров’я носила претензійну назву польських субтропіків.

Дністер завертає на схід, лівий берег зростає до 100 м, а на правому пологому буковинському ліси відступають до с.Репуженці на горі. Це давня рекреаційна зона, з численними літніми дитячими та молодіжними таборами відпочинку, пляжами. Зявляються видовжені острови, їх варто обходити зліва. Під час нересту на оточуючих мілинах відбувається масовий нерест риб, тому острови разом з прилеглими ділянками ріки взяті під охорону в якості іхтіологічного заказника “Репуженські острови”. Нижче впадіння невеличкого правого притока можна зупинитись на перепочинок й оглянути мис, де знайдені рештки жител давніх словян. Взагалі, все Подністровя можна вважати суцільним археологічним музеєм під відкритим небом. Ледь не на кожному кроці натралляєш на стародавні поселення різних часів, а в деяких зручних для проживання місцях археологами досліджені багатошарові стоянки.

Довжина відрізку Заліщики (міст)- Репуженці (струмок) - 10 км, проходиться за 3 години.

Течія несе нас на південний схід повз стрімкі схили каньйону. Невдовзі долина розширюється і зліва, за селом Городок у Дністер вливається один з найдовших лівих приток Сірет (не плутати з Сіретом Дунайським). А з правого боку на низькому березі випливає старовинне буковинське с.Василів – літописне давньоруське місто. В ньому варто зупинитись й оглянути руїни фундаменту храму XII сторіччя, мальовничі водоспади на Чуньківському потоці, оборонні вали двох городищ й укріплень.

Довжина відрізку Репуженці (струмок) – с.Василів - 7 км, проходиться за 2 години.

Від села Дністер різко повертає на схід, підмиваючи стрімкий правий берег. В урвищах відслонюються різні верстви, проте стратиграфічну цінність становлять чорні сланці нижнього силуру; з тієї причини Василівська стінка оголошена геологічною пам'яткою природи. Під урвищем в руслі ріки водою вимитий глибокий – понад 10 м – вир, де у суворі зими переховується маса риби. І з цієї причини півкілометрова ділянка русла охороняється в якості іхтіологічного заказника “Василівська вирва”. Невдовзі русло розділяється на дві протоки, омиваючи великий острів. Тут, навпроти с.Дорошівці, можна зупинитись на ночівлю, не турбуючись особливо про можливі дружні, деколи настирливі берегові візити місцевих візитерів.

Довжина відрізку с.Василівс.Дорошівці - 4 км, падіння русла від с.Бабин 7 м (0.2 м/км), проходиться за 1 годину.

В нижній частині села можна побачити залізобетонні ферми колишнього моста, зруйнованого ще під час Першої світової війни. Надалі ріка в цілому притримується східного напрямку, інколи роздвоюючи русло, оторочуючись то високими, то низькими берегами. Нижче с.Брідок Дністер починає виписувати велетенські меандри. Справа берег понижується, і якщо вийти на берег, то перед очима постане реліктова, нині суха, місцями заболочена, ділянка меандри на рівні сучасної третьої тераси. Колись Дністер робив велетенське коліно аж до нинішнього с.Вікно, залишаючи посередині останець – горб. А нині днище використовують для своїх маленьких таємничих справ невеличкі потічки. На південному положистому схилі останця розміщені будівлі насосної станції другого підйому і водоочисні споруди районного водоводу “Дністер – Чернівці”, яким дністровська вода за 40 км подається до обласного центру. А самі водозабірні споруди притулились до крутосхилу Митківської стінки – геологічної памятки природи – нижче останніх будинків с.Митків.

Довжина відрізку с.Дорошівці – с.Митків - 11 км, проходиться за 2.5 – 3 години.

Від Миткова ріка різко повертає на північ і на протязі 13 км описує Мусорівську меандру із стрімким лівим берегом. На південному коліні, де береги з обох сторін трохи понижуються, функціонує пором, тому слід бути обережним і вчасно оминути троси. Трохи нижче села на острові можна зупинитись на відпочинок, або продовжити сплав до устя р.Онут й однойменного старовинного с.Онут. У правому стрімкому схилі геологічної памятки природи “Онутської стінки” відслонюються вапнякові пісковики з рідкісними як для цього типу відкладів підземними порожнинами – печерами. А на самому березі на початку села гарно обладнана капличка привертає увагу до джерела “святої” води. Відпочити можна й на видовженому острові, вкритому верболозом й тополями. В Онуті варто оглянути карєр дрібнозернистих білих кварцових пісків, що використовувались для виробництва кришталю, та вскриті карєром давні австрійські окопи й бліндажі часів Першої світової війни. По самій річці свого часу проходив й австро – російський кордон.

Від Усть-Путили Черемош прокладає свій шлях до моря, розумно проробляючи маршрут відповідно до геологічної будови гір і вибираючи найоптимальніші напрямки водної ерозії. Завдяки селективним вправам ріка сформувала чотири великих, глибоко врізаних меандр, а долина набула чоткоподібного вигляду. В місцях поперечного перетину ядер тектонічних скибових утворень долина максимально звужується, а у міжпасмових проміжках розширюється до міжгірних улоговин. Така закономірність добре позначається й на характері русла: в місцях проривів вода тече одним руслом, в улоговинах розбивається на два і більше. Є ще одна закономірність, на яку неодмінно слід звернути увагу: на ділянках проривів відбувається активна бічна ерозія берегів, що загрожує цілісності комунікацій і споруд. В таких місцях будуються берегоукріплюючі споруди з використанням залізобетону і металічної дротяної сітки. Тому необхідно бути уважним і ще раз уважним на притисках, триматись подалі від берега і не шукати нагоди напоротись на арматуру.

Стартуючи з Усть-Путили, необхідно триматись лівої протоки. Швидка течія скоро переносить плавзасіб до бурхливого перекату із стоячими хвилями та сильним притиском до правого берега. На околиці с.Мариничі прямо біля основного струменя з води висувається величезна камяна брила обємом в декілька десятків кубічних метрів. Раніш вона немов би виростала з-під дна Черемошу і за своїми контурами нагадувала величезну сіру жабу, за що й отримала цю влучну назву. Після капітального ремонту автотраси тилова частина брили – геологічної памятки природи – опинилась під дорожнім полотном. Біля берега старого русла навалені залізобетонні піраміди. Їх призначення – гальмувати швидкість течії і стримувати силу бічної водної ерозії. За цілісність комунікацій у горах доводиться боротись і в такій спосіб.

Пропливаючи повз с.Петраші

New Roman"> варто звернути увагу на скелясту стіну правого берега: тут у Петрашівській стінці – геологічній памятці природи відслонюються масивні сірі пісковики ямненської світи палеогену. В улоговині с.Білоберізка русло ділиться на декілька проток утворюючи острів майже кілометрової довжини. Обходити його треба по правій протоці. Нижче села долина повертає праворуч і перетворюється в ущелину. Невдовзі справа у Черемош впадає правий приток Товарниця, біля устя якого варто зупинитись і зробити невеличку пішохідну екскурсію грейдерним шляхом вздовж річечки. В 1.5 км вище за течією дорога впирається у потужну 20 – метрову Скелю Довбуша, теж геологічну памятку природи, а напроти, за потоком, у скельній стінці видніється невеличкий ерозійний грот.

Довжина відрізку Усть-Путила – Товарниця - 9 км, перепад висот32 м (3.6 м/км), проходиться за 2 години акуратного плавання.

Від Товарниці русло описує напівколо і напроти с.Розтоки в черговий раз починає розтікатись - двоїтись та троїтись, після кожної повені міняючись ролями головної артерії. Спеціалісти - топонімісти назву села виводять саме з цієї природної особливості. Оминувши село, біля правого стрімкого берега в місці впадіння потоку Смугарів і гарно оздобленого деревяного, в буковинському стилі, дорожнього покажчика “с.Розтоки” зупинимось. А поки весла сохнутимуть, зробимо невеличку екскурсію вздовж потоку і відвідаємо ландшафтний заказник “Буковинські водоспади” Тут, у вузькій гірській залісеній ущелині на протязі двох кілометрів і в руслі Смугарова, надто на його лівих притоках, в місцях перетину нашарувань стійких до денудації (руйнування) кремнистих пісковиків утворились 7 водоспадів – “Дівочі сльози”, “Верхній гук”, “Середній Гук”, “Великий Гук”, “Нижній гук”, “Гучок”, “Жолоб” висотами від 3 до 13 метрів. У ясну суху погоду вони віддзвонюють срібними струнами тонких струменів, під час дощів струшують повітря ревінням бурхливих потоків. Водоспади чарівні у будь – яку пору року.

Довжина відрізку Товарниця – Смугарів - 6 км, перепад висот 39 м (6.3 м/км), проходиться за 1.5 годин.

Нижче русло знову розгалужується на декілька проток і вибирати треба найголовнішу на момент сплаву. На цій ділянці характерні праві притиски до берегоукріплюючих споруд, тому слід бути обережним. Пропливаємо під навісним тросовим пішохідним мостом, що зєднує буковинське село Підзахаричі з галичанськими Розтоками і гарно вписується у тутешній чарівний ландшафт. Течія прискорюється, і прямо під нависаючим залізобетонним автодорожнім мостом перетинаємо поріг “Котлище”. Поріг не дуже складний, але у туристів не без підстав користується недоброю славою. Через 2 км ріка немов би впирається у високу 100 –метрову стіну із навкіс залягаючими верствами двох геологічних світ. Це відома Тюдівська стінка – геологічна пам'ятка природи. Трохи лівіше з ущелини сріблястим водоспадом романтично зривається потічок. Камяні сходини від асфальтованої автомобільної стоянки пообіч шосе ведуть на місток, звідки потрапляємо до памятника Тарасу Шевченку. Монумент зведений на кошти мешканців села, і разом з оточуючими скелями та бурхливим Черемошем створюється велична своєю суворістю і красою архітектурно – природна композиція.

Протяжність відрізку Смугарів – Тюдівська стінка - 7 км, падіння русла 33 м (4.7 м/км), проходиться за 1.5 години.

Відразу ж нижче стінки в руслі виступають великі брили та камяні плити останнього серйозного порогу на Черемоші – “Сокільського”. На протязі 100 м доводиться активно працювати веслами, тримаючись правого спокійнішого боку. Трохи нижче русло деякий час притискується до стрімких схилів правого берега, потім підмиває протилежний лівий схил, аж поки нарешті не виривається з гірських обійм на рівнину. Не допливаючи півкілометра до автодорожнього моста, варто зупинитись на правому березі неподалік турбази “Черемош” на відпочинок. На буковинському боці нас зустрічає місто Вижниця з його передмістям Рівня, на лівому боці привільно розкинулись Кути, що дали назву цілому краю – Покуття.

Протяжність відрізку Тюдівська стінка – Вижниця - 6 км, падіння русла 22 м (3.7 м/км). Проходиться за 1 - 1.5 години.

Отже, гірська частина маршруту по Черемошу від Перкалаба до Вижниці – 82 км, падіння русла 619 м (в середньому 7.55 м/км). В найкращому випадку проходиться за 3 світлових дня, хоча для встановлення рекорду і запису до Книги рекордів Гіннеса можна добряче попрацювати веслами й мязами. Однак без задоволення.

Рівнинна ділянка Черемошу докорінно відрізняється від гірської. Перш за все зменшується швидкість течії, в середньому до 7 – 8 км/годину. Зменшення швидкості сприяє акумуляції твердих наносів, тому до самого злиття з Прутом, Черемош протікає у гарно виробленій широкій – ледь не до кілометра – заплаві, активно меандруючи, розбиваючись на декілька русел і змінюючи гідрографічну ситуацію після кожної повені. Тому давати поради, як, де і найкраще прокладати маршрут є справою марною. Керманичі повинні користуватись слушним як для цього Циркуляром Російського Морського технічного комітету № 15 від 29 листопада 1910 року:

“Никакая инструкция не может перечислить всех обязанностей должностного лица, предусмотреть все отдельные случаи и дать наперед соответствующие указания, а поэтому господа инженеры должны проявлять инициативу и, руководствуясь знаниями своей специальности и пользой дела, прилагать все усилия для оправдания своего назначения».

По-друге, острова та береги густо вкриті верболозом, тополями й чагарниками, що утруднює орієнтацію і привязку до населених пунктів. Постає й проблема питної води. З огляду на це варто брати на денний перехід декілька пляшок чистої колодязної чи мінеральної води, або кипятити річкову: вона практично не забруднена.

 
По-третє, рівнинність довкілля оманлива, і це стверджує ріка численними притисками та досить швидкою течією на перекатах. Ріка до самого устя залишається гірською, тож доводиться активно працювати веслами, спрямовуючи плавзасоби на течію чи відгрібаючи від берегів. Певну небезпеку становлять стовбури та гілки дерев, обрушені у воду під час повеней.

 

Пропливаючи Черемошем, в 8 км нижче справа за деревами видніються труби й споруди Іспаського гравійного карєру, а порушений вигляд берегу дає приводи для екологічних роздумів. Десятками років раніш річковий гравій як важлива інертна будівельна сировина видобувався безпосередньо з русла ріки та низької заплави. Вибирання величезної кількості твердого матеріалу призвело до пониження рівня русла – а воно оцінюється у 3 – 4 м, - відповідно до активізації глибинної та бічної ерозії днища й берегів, пониженню рівня грунтових вод у навколишніх ділянках низьких терас. Останніми роками активне видобування припинилось, і Черемош потроху починає заліковувати нанесені рани. Пропливши ще 7 км, можна перепочити на берегу біля с.Мілієве.

Довжина відрізку Вижниця – Мілієве - 15 км, перепад висот 55 м (3.6 м/км), проходиться за 3 години.

Надалі характер ріки не змінюється, проте помітно зростає швидкість течії. На відрізку с.Мілієве –с.Банилів (8 км) перепад висот становить 36 м , або 4.5 м/км. перехід триває 1.5 годин. Від с.Банилів ріка поволі повертає на схід і через 18 км з-за берегових заростей справа виглядатимуть димарі Вашковецького спиртзаводу, а зліва – аналогічного підприємства, що у Долішньому Залуччі на Івано-Франківському боці. Довжина переходу Банилів – Вашківці 18 км, перепад висот на цьому відрізку сягає 40 м (2.2 м/км). Нижче м. Вашківці пропливаємо попід залізничним мостом і за годину – півтори зелений коридор по обіч річища приводить нас до Прута.

Довжина останнього Черемошського відрізку - 7 км, перепад висот 14 м (2 м/км).

Рівнинна частина Черемошу становить 48 км, проходиться при хорошому допоміжному веслуванні за один світловий день. А весь черемошський маршрут дорівнює 130 км, маршрут захоплення, гострих відчуттів і достатньої мужності для стійких. Зазвичай, поблизу устя Черемошу влаштовують наметові табори і ночівлю перед останнім до Чернівців переходом.

З огляду на побутовий бік сплаву, Черемош є доволі вигідною рікою, принаймні, щодо зручних місць для бівуаків, достатньо віддалених від деколи настирливих відвідувачів з навколишніх сіл. Нема ніяких проблем і з паливом для вогнищ: береги ріки рясніють уламками нанесеного повенями сушняку. Однак розміщувати бівуаки варто на високих місцях, не наражаючись на неприємні сюрпризи раптових паводків. Ними можуть слугувати протипаводкові захисні дамби або винесені далеко вперед струменевідхилюючі “шпори”.

Від Усть-Путили Черемош прокладає свій шлях до моря, розумно проробляючи маршрут відповідно до геологічної будови гір і вибираючи найоптимальніші напрямки водної ерозії. Завдяки селективним вправам ріка сформувала чотири великих, глибоко врізаних меандр, а долина набула чоткоподібного вигляду. В місцях поперечного перетину ядер тектонічних скибових утворень долина максимально звужується, а у міжпасмових проміжках розширюється до міжгірних улоговин. Така закономірність добре позначається й на характері русла: в місцях проривів вода тече одним руслом, в улоговинах розбивається на два і більше. Є ще одна закономірність, на яку неодмінно слід звернути увагу: на ділянках проривів відбувається активна бічна ерозія берегів, що загрожує цілісності комунікацій і споруд. В таких місцях будуються берегоукріплюючі споруди з використанням залізобетону і металічної дротяної сітки. Тому необхідно бути уважним і ще раз уважним на притисках, триматись подалі від берега і не шукати нагоди напоротись на арматуру.

Стартуючи з Усть-Путили, необхідно триматись лівої протоки. Швидка течія скоро переносить плавзасіб до бурхливого перекату із стоячими хвилями та сильним притиском до правого берега. На околиці с.Мариничі прямо біля основного струменя з води висувається величезна камяна брила обємом в декілька десятків кубічних метрів. Раніш вона немов би виростала з-під дна Черемошу і за своїми контурами нагадувала величезну сіру жабу, за що й отримала цю влучну назву. Після капітального ремонту автотраси тилова частина брили – геологічної памятки природи – опинилась під дорожнім полотном. Біля берега старого русла навалені залізобетонні піраміди. Їх призначення – гальмувати швидкість течії і стримувати силу бічної водної ерозії. За цілісність комунікацій у горах доводиться боротись і в такій спосіб.

Пропливаючи повз с.Петраші варто звернути увагу на скелясту стіну правого берега: тут у Петрашівській стінці – геологічній памятці природи відслонюються масивні сірі пісковики ямненської світи палеогену. В улоговині с.Білоберізка русло ділиться на декілька проток утворюючи острів майже кілометрової довжини. Обходити його треба по правій протоці. Нижче села долина повертає праворуч і перетворюється в ущелину. Невдовзі справа у Черемош впадає правий приток Товарниця, біля устя якого варто зупинитись і зробити невеличку пішохідну екскурсію грейдерним шляхом вздовж річечки. В 1.5 км вище за течією дорога впирається у потужну 20 – метрову Скелю Довбуша, теж геологічну памятку природи, а напроти, за потоком, у скельній стінці видніється невеличкий ерозійний грот.

Довжина відрізку Усть-Путила – Товарниця - 9 км, перепад висот32 м (3.6 м/км), проходиться за 2 години акуратного плавання.

Від Товарниці русло описує напівколо і напроти с.Розтоки в черговий раз починає розтікатись - двоїтись та троїтись, після кожної повені міняючись ролями головної артерії. Спеціалісти - топонімісти назву села виводять саме з цієї природної особливості. Оминувши село, біля правого стрімкого берега в місці впадіння потоку Смугарів і гарно оздобленого деревяного, в буковинському стилі, дорожнього покажчика “с.Розтоки” зупинимось. А поки весла сохнутимуть, зробимо невеличку екскурсію вздовж потоку і відвідаємо ландшафтний заказник “Буковинські водоспади” Тут, у вузькій гірській залісеній ущелині на протязі двох кілометрів і в руслі Смугарова, надто на його лівих притоках, в місцях перетину нашарувань стійких до денудації (руйнування) кремнистих пісковиків утворились 7 водоспадів – “Дівочі сльози”, “Верхній гук”, “Середній Гук”, “Великий Гук”, “Нижній гук”, “Гучок”, “Жолоб” висотами від 3 до 13 метрів. У ясну суху погоду вони віддзво

Центральна площа (Художній музей) - вул. О.Кобилянської (Чернівецький краєзнавчий музей)- вул. – М.Олімпіади (Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту) – вул. Й.Главки 9 Музей буковинської діаспори) – вул. Димитрова (Музей О.Кобилянської) – Соборна площа  (Музей Ю.Федьковича).  

Чернівецька область (Північна Буковина) – одна з найменших областей України, займає всього 8,4 тис. м2 . До її складу входить 11 районів.
Північна Буковина – це край „зеленого золота” – лісів, садів, край мальовничих гір і долин, багатих мінеральними джерелами, флорою і фауною. Це краю в якому народилися, жили, творили відомі не лише в України, а в усьому світі люди.
Своєрідною візитною карткою

м. Чернівці та Буковини стала Резиденція буковинських митрополитів, нині Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

м. Чернівці   – с. Лужани Кіцманського р-ну (Вознесенська церква) – с. Чортория Кіцманського р-ну  (Музей-садиба І.Миколайчука)  - с. Вашківці Вижницького р-ну (Жіночий православний монастир Святої Праведеної Анни) – м. Вижниця (Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім.  В. Шкрібляка) -  смт. Берегомет Вижницького р-ну (проїздом) – м. Сторожинець (Дендропарк) – м. Чернівці.

В Україні, як і в інших країнах, саме монастирі стали насамперед  осередками християнської духовності. Вони, як явище в історії і культурі українського народу, набули поширення ще в княжий період. Монастирі та собори зосередили у своїх руках джерела освіченості, якими були книги і книгодрукування. Велич і монументальність церков та монастирів, їх фізичні розміри вражають дотепер.
Монастирі – це місця, де зупиняється час, стихає навколишній гамір і людська душа піднімається до

неосяжної блакиті неба у вічному пошуку істини... Одні з них на Буковині мають давню історію і традиції, інші були започатковані лише з початком незалежності нашої держави та трансформації її політичної системи, тобто з 90-х рр. минулого століття.
Чернівецька область за кількістю монастирів посідає одне з перших місць в Україні. Загалом в області 16 діючих монастирів, у яких живе понад  400 представників чернецтва. Наша розповідь про найбільші з них.

В Чернівцях в мирі та злагоді проживали та проживають люди різних національностей, різних релігійних конфесій. Кожна громада за традицією мала свої національно-культурні доми – ошатні споруди в центрі міста. Кожна релігійна конфесія споруджувала та утримувала свої храми, які і сьогодні ваблять туристів з усього світу.


т.8. - т.9. с.Зелена Липа - с.Блищадь (лісництво) Хотинського району (Л-4). Довжина 3.5 км. Проходить по мощеній дорозі Клішківці - Перебиківці крізь гарний ліс і з'єднує вузлову точку маршрутів височини (т.9).

т.9. - т.10. с.Блищадь - с.Гринячка Хотинського району (Л-4). Довжина 4 км, амплітуда 280 м. Цей короткий маршрут грунтовою дорогою від вододільного гребеню височини вниз до каньйону знайомить, передусім, з красивими краєвидами задністров'я, а також орнітологічним заказником "Чапля" у старому високостовбурному мішаному лісі праворуч дороги. В розкиданому невеличкому селі слід відвідати місце перехоплення річкового стоку Гриняцького потоку карстовою лійкою (відома легендами печера "Пресподня"). Цікавими є численні штучні підземні штольні, де місцеве населення з певним ризиком для життя видобуває вапняк; довжина окремих лабіринтів сягає декількох сотень метрів. У селі знаходяться дерев'яні літні будиночки бази відпочинку одного з чернівецьких підприємств, де за дощової погоди можна зупинитись, обігрітись і посушитись (т.10).

т.9. - т.11. с.Блищадь Хотинського району (Л-4) - с.Добринівці (старий кордон) Заставнівського району (Л-3). Довжина 7 км, амплітуда 180 м. На цьому невеличкому маршруті учасники перетинають глибоку терасовану долину р.Онут, густо вкриту високобонітетними дубово - грабовими лісонасадженнями, і гребенем відрогу по південній околиці с.Ржавинці виходять на колишню лінію Австро - Російського державного кордону, густо вкриту старими окопами та руїнами бліндажів (т.11).

т.11. - т.12. г.Бердо Заставнівського району (Л-3). Довжина 10 км, амплітуда 150 м. Цей маршрут є продовженням попереднього і прокладений по гребеню інтенсивно розчленованої ерозією на окремі горби - вали західної, найвищої частини Хотинської височини. Через 3 км від т.11 вздовж лінії окопів лісовими стежками та дорогами виходимо на плоску вершину гори Коцюба (463 м), густо вкриту ямами й западинами, що нагадують картину активного карсту. Це результат хаотичного видобування вапняку, з якого складена броня цього плато. У південно - західному напрямку спускаємось до перемички (3.5 км) і, тримаючись західного азимуту, через 3.5 км повільного підйому виходимо на так само плоску платоподібну найвищу вершину Хотинської височини і всієї Східно - Європейської рівнини гору Бердо (515 м.н.р.м.). Кількість видових точок обмежена з-за високої лісистості ландшафту (т.12).

т.12. - т.5. с.Юрківці Заставнівського району (Л-3). Довжина 11 км, амплітуда 300 м. По цьому невеличкому маршруту лісовою дорогою, частково добре второваними стежками поступово спускаємось в зону тектонічно густо й глибоко розчленованого дрібногір'я, звідки від розвилки (3.5 км) можна спуститись до шосе або в с.Малий Кучурів (3 км), або с.Юрківці (4 км) й далі вийти до точки 5 початку (завершення) Чорнопотоцького маршруту (3.5 км) (т.5).

т.12. - т.13. г.Бердо - перехресток лісових доріг, Заставнівський район (Л-3). Довжина 3 км, амплітуда 80 м. Прокладений по лісовій дорозі і є проміжним етапом інших маршрутів (т.13).

т.13. - т.14. м.Чернівці (Садгора), Заставнівський район (Л-3). Довжина 7 км, амплітуда 280 м. Дозволяє якнайкоротше піше дістатись околиці Чернівців або потрапити з міста на найвищу вершину Європейського рівнинного сходу. Пролягає лісовою дорогою. З відходом від основної нитки маршруту на декілька сотень метрів можна ознайомитись із давньослов'янським городищем під однією з вершин, а поблизу с.Горішні Шерівці вивчити залягання порід у великому піщаному кар'єрі; запаси піску тут сформувались під час проривання русла р.Прут крізь Чорнівську улоговину Хотинської височини (т.14).

т.13. - т.15. долина р.Мошків, Новоселицький район (Л-3). Довжина 8.5 км, амплітуда 250 м. Лісовою дорогою по гребеню одного з відрогів спускаємось до с.Чорнівка 3.5 км), що розкинулось у днищі мальовничої у всі пори року Чорнівської тектонічної улоговини. По південній околиці села перетинаємо дорогу Чорнівка - Чернівці, обабіч прикрашену столітніми дубами (за усними твердженнями старожилів, насадженими з приводу приїзду на Буковину австрійського цисаря). По лівому, більш стрімкішому берегу р.Мошків йдемо на південь до моста дороги Топорівка - Садгора. В цьому місці у стрімкому високому схилі колись були закладені кар'єри по видобуванню піску. У стінках добре простежуються деформовані площини нашарувань різних фракцій пісків та прошарків глин. При уважному огляді можна знайти скам'янілі рештки рослин і молюсків (т.15).

т.15. - т.16. Чернівці, Стара Жучка, Новоселицький район (Л-3). Довжина 10 км, амплітуда 170 м. Від моста лівим берегом за напрямком долини різко повертаємо праворуч, на захід, і виходимо до водного плеса штучного Чорнівського озера (2 км) - одного з улюблених місць відпочинку недостатньо екологічно обізнаної категорії чернівчан. Залісеною балкою піднімаємось угору, перетинаємо територію колишнього городища й села (Пуста Чорнівка) і лісовою стежкою виходимо на одну з вершин південної частини Хотинської височини. З-поміж багатьох доріг і стежок вибираємо любу, яка через сідловини веде на вершину останньої - Козацької гори (351 м) і невдовзі виходимо до дачних масивів Чернівців (район Старої Жучки), звідки через долину Прута відкривається прекрасна панорама старої частини міста (т.16).

т.15. - т.17. Перехресток лісових доріг, Новоселицький район (Л-3). Довжина 11 км, амплітуда 260 м. Цей маршрут виводить нас з Чорнівської улоговини до вершин середньої частини Хотинської височини. Від моста через р.Мошків дорогою піднімаємось у східному напрямку до сідловини, звертаємо ліворуч до ставка на р.Гуків (2 км), невдовзі перетинаємо дорогу Чорнівка - Топорівці. Преходимо на лівий берег ріки (2.5 км) і лісовою просікою виходимо наверх до однієї з поперечних лісових доріг вздовж верхнього уступу схилу долини. Повертаємо на північ і через 5.5 км. поступово набираючи висоту, потрапляємо на розгалуження

трьох магістральних лісових доріг (т.17).

т.17. - т.11. Зв'язка кільцевого маршруту, Заставнівський район (Л-3). Довжина 3.5 км. По лісовій дорозі, прокладений вздовж колишнього австро - російського кордону, через дві сідловини піднімаємось на гребінь відрогу до т. 11.

т.17. - т.18. с.Колінківці, автотраса, Хотинський район (Л-4). Довжина 7 км, амплітуда 220 м. Цей невелицкий маршрут для тих, хто хоче найскоріше піднятись до гребеня височини, або навпаки, швидше потрапити на автобус. Пролягає вздовж лісової просіки старого австро - російського кордону і виходить або у саме село Колінківці - саме крайнє західне із 10 сіл Клішківської сільської агломерації - унікальної для України безперервної забудованої смуги вздовж теплого південного схилу височини або до самого шосе біля в'їзду до села з боку Топорівців (т.18).

т.17. - т.19. Західна частина маршруту "По вододілу Хотинської височини", Хотинський район (Л-4). Довжина 10 км. Проходить лісовими дорогами та второваними стежками по лінії Прут - Дністровського вододілу у східному напрямку, поступово перетинаючи магістральні, як для височини, дороги Ржавинці - Грозинці (3 км), а потім й Клішківці - Перебиківці (т.19). З узлісся над с.Бочківці з кромки високого плато відкривається неповторна панорама смуги сіл вздовж схилу та підніжжя, хвилі горбів Новоселицької рівнини і далеко на півдні височини Запруття. По дорозі оглядаємо загальнодержавну ботанічну пам'ятку природи "Шилівський ліс" з високостовбурними буковими насадженнями, невпорядковані кар'єри по видобуванню шаруватих вапняковистих пісковиків, з яких складають характерні для цієї місцевості кам'яні огорожі, фундаменти будинків, стіни нежитлових приміщень. Верхів'я р.Рингач у глибоко врізаний балці - яру обходимо поверху (т.19).

т.19. - т.20. с.Рухотин Хотинського району (Л-4). Довжина 8 км, амплітуда 230 м. Цим маршрутом потрапляємо до Дністровського каньйону, поступово спускаючись з вершин височини. Від дороги лісовою стежкою - просікою виходимо у верхів'я Рухотинського потоку, але просуваємось паралельно схилу. Невдовзі (2.5 км) виходимо на велику галявину, звідки відкривається панорама невеличкого села Корнешти, розкиданого схилами посіченої глибокими ярами височини. Повертаємо ліворуч і піднімаємось на горб - останець, привершинна, місцями залісена частина якого оторочена оборонними земляними валами однойменного городища Корнешти (1 км). На його території оглядаємо дві класичні карстові лійки, несподівані для таких геологічних умов. З городища спускаємось до русла потоку і по розмитій руслом лісовій дорозі втягуємось у нижню вулицю с.Рухотин (т.20). Саме село розміщене переважно на високому правому березі долини й схилах. Тут слід оглянути історико - архітектурний пам'ятник XVII століття - кам'яну церкву, зовні непоказну, але одну з найстаріших, що збереглись до наших днів, а також печеру Рухотинську. При бажанні, радіальними антенами - маршрутами можна оглянути печеру "Пресподню Рухотинську", скелі.

т.10. - т.20. с.Гринячка - с.Рухотин Хотинського району (Л-4). Довжина 3 км. Маршрут пролягає вздовж берега Дністра і є фрагментом маршруту "Вздовж Дністра".

т.19. - т.21. с.Млинки, Хотинський район (Л-4). Центральна частина маршруту "По вододілу Хотинської височини". Довжина 5.5 км. Маршрут перетинає верхів'я балок приток Рухотинського потоку, плоску останцеву поверхню височини і спускається у долину Млинківського потоку до с.Млинки. Тут знайомимось з нещодавно створеним дендропарком (т.21).

т.21. - т.22. с.Млинки - с.Поляна, Хотинський район (Л-4). Довжина 5.5 км, амплітуда 100 м. Маршрут походить вздовж правого берега Млинківського потоку, де в руслі і урвищах відслонюються верстви порід різного складу - пісковики, вапняки, гіпси. Співпадає із спелеологічним маршрутом С-7 (див.) (т.22).

т.22. - т.23. с.Поляна - с.Рашків, Хотинський район (Л-4). Довжина 4 км. Маршрут проходить по основній вулиці західної частини с.Рашків, що витягнулась вздовж днища потоку у глибокій ущелині. Після повороту долини на схід у правому стрімкому схилі, посіченому численними ярами, в одному з найкращих відслонень можна ознайомитись з еталонним розрізом стратотипу звенигородської світи силуру т.23).

т.20. - т.23. с.Рухотин - с.Рашків, Хотинський район (Л-4). Частина маршруту "Вздовж Дністра". Довжина 9 км. З центра с.Рухотин рухаємось центральною дорогою в бік с.Поляна. Через 1 км дорога прорізає потужні оборонні вали великого городища скифського часу, що поросли буково - грабовим лісом. ВІд валів повертаємо на північ і по одній з крутих стежок спускаємось до русла Дністра (1.5 км). З об'єктів, що привертають увагу, - цікаві скелі, інколи невеличкі гроти - печери, чудовий краєвид на річище. Перехід завершується в усті Млинківського потоку (т.23).

т.22. - т.24. с.Поляна - с.Владична, Хотинський район (Л-4). Довжина 8.5 км, амплітуда 260 м. Маршрут пролягає стежками вверх і вздовж Молотківського потоку. Дорогою оглядаємо грабово - дубовий ліс, псевдокарстові лійки, відомчий будиночок відпочинку. В 3.5 км звертаємо в східну за азимутом долину і ще через 2.5 км виходимо у великий яблуневий, колишній колгоспний сад. На вирівняній злегка горбистій поверхні давнього плато можемо побачити круглі пониження карстових лійок, зайняті озерцями та болотною рослинністю. Попри саме село видніється велике плесо ставка, створеного на місці знищеного у 70-х роках минулого сторіччя потужного торфовища. Як цінні природні об'єкти вони взяті під охорону в якості карстово-спелеологічних пам'яток природи «Колишнє торфовище» та «Озера Очеретяні». Надалі можна продовжити шлях спелеологічним маршрутом С-8 (див.) до озера Джулин (т.24).

т.21. - т.24. Східна частина маршруту "По вододілу Хотинської височини", Хотинський район (Л-4). Довжина 10 км. Від села Млинки південним краєм лісу виходимо на дорогу (2.5 км), що тягнеться гребенем вододілу на схід і крокуємо спелеологічним маршрутом С-8 (див.) (т.24).

Зайве нагадувати ту просту істину, що Карпати чудові в будь – яку пору року й доби і в будь – якому місці. Тому, опускаючи емоції і естетичні захвати, сконцентруємо увагу на самих маршрутах. А кожний на вибраній трасі сам собі знайде і зафіксує на фото- чи відеоплівці пейзаж за своїм уподобанням і на свій смак.

т.61. – т.63. смт.Красноїльськ – хутір Лаура Сторожинецького району (Л-8) Довжина 10.5 км, амплітуда 210 м. З центру селища прямуємо асфальтовою дорогою в бік кордону до містка через р.Серетель (0.5 км), з нього звертаємо праворуч і правим берегом річки підходимо до впадіння струмка Єзерул (0.5 км). Надалі стежками, що тягнуться вздовж звивистого русла Єзерула, йдемо вверх по долині, перетинаючи невеличкі лісові ділянки, пасовища й сінокоси, та стрибаючи через численні бічні струмки – притоки. Біля висілку Слатина (6 км) знайомимось з джерелом солоної води – гідрологічною пам’яткою природи. Тут долина потоку різко повертає на захід, а ми грунтовою дорогою піднімаємось по обезлісеному схилу у південно – західному напрямку майже до залісеного гребеня бічного відрогу пасма (2.2 км), звідки дорогою південно – східного напрямку проходимо ще 0.3 км, перевалюємо через вододіл на південно-західний схил і спускаємось до основної дороги вздовж р.Лаура в місці впадіння у неї лівого притока (1.0 км) (т.63). Неподалік видніються будівлі Лаурського лісництва, куди при бажанні можна завітати з візитом.

т.63. – т.62. Лаура – КПП “Красноїльськ” (Л-8). Довжина 6 км, амплітуда 80 м. З вихідної точки прямуємо дорогою вниз по злегка заболоченій долині, оглядаючи рештки насипу колишньої вузькоколійної лісовозної залізниці, через місток переходимо на правий берег ріки (1.5 км), невдовзі повертаємо наліво і ще раз перетинаємо струмок (0.5 км), від якого піднімаємось на залісений гребінь пасма (0.8 км), перетинаємо перпендикулярну лісову дорогу і повільно спускаємось до струмка Шикова, де за містком (1.2 км) виходимо на гравійну дорогу, повертаємо направо і через 2 км підходимо до контрольно-пропускного пункту “Красноїльськ”. Не забудьте про всяк випадок приготувати паспорти.

т.63. – т.64. Лаура – урочище Лунка (Л-8). Довжина 8 км, амплітуда 180 м. Маршрут пролягає у верхів’я потоку, тому дорогою, що тягнеться вждовж лівого берега, прямуємо до устя правого притока Лауришка (1.5 км), проте йдемо далі долиною, тричі перетинаємо містками Лауру і в місці злиття двох витоків (2 км) гребенем схилу лісовою дорогою піднімаємось до вододільної сідловини (1.5 км). Надалі лівою дорогою траверсуємо схил, виходимо на гостроверхий відрог і навкіс спускаємось до русла потока (2 км), звідки через 1 км потрапляємо до туристичної бази і табору відпочинку облуправління освіти “Лунка” на березі річки Серетель. Тут можна зупинитись і переночувати.

т.64. – т.65. Лунка – г.Кекеча (Л-8). Довжина 4 км, амплітуда 50 м. Цей маршрут сполучає Лунку з західною околицею селища Красноїльськ. Проходить гравійною дорогою вздовж русла ріки до впадіння лівого притоку (4 км), де на лівому схилі мальовничо постав триповерховий рекреаційний відомчий будинок. На проти лежному схилі гори Кекеча відніється карєр по видобуванню мармуризованих вапняків.

т.63. – т.77. Лаура – г.Петроушка (Л-8). Довжина 8 км, амплітуда 590 м. Від Лаурського лісництва лісовою дорогою піднімаємось на гребінь пасма (1.5 км) і прямуємо у західному напрямку, поки не виходимо до полонини Аршишоара(1.2 км). Перетинаємо її (0.8 км) і достатньо стрімкою дорогою потрапляємо на основний гребінь з першою кілометровою вершиною г.Букова (1057 м н.р.м.) (1.5 км). З неї відкриваються чудові краєвиди на долину Сучави. Надалі у північно – західному напрямку спускаємось на чітко виражений гребінь пасма і стрибаючою горбами лісовою дорогою, містами стежкою, виходимо до полонини Петроушка (1073 м) (2.5 км). Звідси при бажанні піднімаємось на саму вершину однойменної гори (1139 м) (1 км), або дорогою виходимо на перехресток, звідки можна продовжувати похід гребенем пасма, або спуститись у долину р.Фальків.

т.77. – т.74. г.Петроушка – безіменна вершина неподалік г.Скеля Довбуша (Л-8). Довжина 9.5 км, амплітуда 180 м. Маршрут проходить основним гострим гребенем пасма Букова через всі вершини, що здіймаються понад кілометрову позначку. До г.Палтин (1097 м) (4 км) слід йти у північно-західному напрямку. Від цієї гори до верхів’їв річок Серетель та Думитриця веде декілька лісових доріг – стежок, якими при несприятливих умовах можна швидко “скинутись” вниз. Потім гребінь повертає на південний захід і через г.Петросул виходимо до полонини Думитриця (2.5 км). Повертаємо на північний захід і через 3 км виходимо на виположену залісену вершину безименної гори (т.74).

т.77. – т.64. г.Петроушка – Лунка (Л-8). Довжина 5 км, амплітуда 570 м. Проміжний маршрут для спуску у найближчу річкову долину чи підйом з неї. Від сідловини полонини Петроушка старою трельовочною просікою вздовж витоків Серетеля спускаємось до турбази Лунка. Інший варіант – лісовою дорогою з вершини східної частини полонини спускаємось у північно- східному напрямку до перехрестя, і лівою дорогою гребенем відрогу спускаємось у долину Серетеля.

т.77. – т.78. г.Петроушка – лісопункт Фальків (Л-8). Довжина 5 км, амплітуда 530 м. Спуск з гребеня пасма Букова у долину р.Фальків від перехрестя на північному схилі г.Петроушка лісовою дорогою вздовж потока (3.5 км), звідки гравійною дорогою повертаємо направо вверх по долині до устя чергового лівого притоку, де розміщений комплекс будинків лісопункту (1.5 км).

т.74. – т.76. Безіменна вершина – Кошуя (Л-8). Довжина 7 км, амплітуда 510 м. Стежкою північно – східного азимуту спускаємось у сідловину і траверсом піднімаємось по лостатньо стрімкому схилу до скелястої вершини г.Скеля Довбуша (1065 м) (1 км). Гребінь вершини складений потужними ямненськими пісковиками. По тому ж азимуту спускаємось до сідловини гребеня, звідки стежкою виходимо до однієї з печер Довбуша і цікавих тектонічно – розривних форм рельєфу (0.5 км). Надалі з останньої вершини урочища Розчистний можна старою лісовою дорогою спуститись у верхів’я р.Думитриця (2 км), або притримуючись горбастого гребеня дійти до колишніх вирубок урочища Прочест і спуститись до устя р.Руська.(4 км). Кращим варіантом є перший, оскільки в місці злиття витоків р.Думитриця декілька невеличких водоспадів, а на галявинах біля русла ріки можна облаштувати гарний бівуак. Неподалік устя р.Руська видніються залишки басейнів колишнього форелевого господарства та житлові будинки розкиданого висілка Кошуя.(3.5 км). На цьому маршруті слід бути обережним, оскільки він пролягає по зоологічному заказнику “Зубровиця” і зустріч з велетнем може бути несподіваною, цікавою і небезпечною.

т.74. – т.76. Кошуя - Лунка (Л-8). Довжина 5.5 км, амплітуда 270 м. Частина кільцевого маршруту східної частини Буковинських Карпат. Від Кошуї дорогою вздовж потоку Руського просуваємось до його верхів’я, але при різкому повороті долини на південний захід (2 км) стежкою піднімаємось по схилу правого берега на вододільний хребет урочища Заножі (1 км) і, не змінюючи загальному південно-східному азимуту, пасмом з виположеними вершинами підходимо до стрімких лівих схилів долини р.Серетель (1.5 км), і короткою стежкою різко “скидаємо висоту” до бічного потоку (0.5 км), звідки виходимо до турбази Лунка (0.5 км).

т.76. – т.67. Кошуя - Гільча (Л-8). Довжина 4 км, амплітуда 60 м. Пролягає вниз долиною р.Думитриця. Від впадіння потоку Руський гравійною дорогою прямуємо на північ і біля групи будинків через ялинову лісопосадку виходимо до бесідки над 3.5 – метровим Королівським водоспадом – гідрологічною пам’’яткою природи. (1.3 км). Через 0.4 км зліва відкривається долина лівого притока Комарнечне, а за містком розміщена садиба Гільчанського лісництва. Можна пройтись вверх по течії цього притока і скупатись у глибокій еворзійній ванні, вибитій водою у товстошаруватих кремнистих пісковиках. Просуваючись далі дорогою, в 1.2 км від лісництва повернемо праворуч до ріки і оглянемо менший за висотою, але не менш мальовничий водоспад – “Піонерський”. Гарне місце для бівуаку на правому березі. Ще через 1.1 км виходимо до перехрестя доріг, будинків висілку Гільча (належить до с.Банилів-Підгірний) та однойменної річки. Зливаючись з Думитрицею, вона дає початок Малому Сірету.

т.67. – т.73. Гільча – перевал Мачерка (Л-8). Довжина 11 км, амплітуда 480 м. Пролягає до верхів’я р.Гільча. Перші 4.5 км маршрут пролягає гравійною дорогою переривчастої вулиці висілку Гільча, що тягнеться вздовж річки. В кінці населеного пункту варто перейти на лівий берег ріки і днищем притоку Великі Маркуші піднятись на 2 км. Нещодано там виявлене цікаве карстове джерело, з вод якого випадає у осад кальцит і обволікає білявою плівкою листя, стебла і коріння рослин. Наступна ділянка маршруту пролягає тією ж дорогою до місця злиття декілької витоків ріки (3 км), де цікавість являє достатньо висока скеля з пісковику і рідкісними формами вивітрювання. Надалі лісова дорога серпантином піднімається до вершини г.Мала Мачерка, відтак і до самого перевалу Мачерка висотою 970 м (3.5 км), який є вузловим для декількох маршрутів.

т.67. – т.68. Гільча – полонина Стайки (Л-8). Довжина 9 км, амплітуда 400 м. З висілку Гільча по одній з численних стежок піднімаємось на гребінь пасма Струговець (1.5 км) і прямуємо на північний захід дорогою, що протягнулась полониною (4 км). У верхів